Стрептодермія

Стрептодермія – інфекційне захворювання шкірного покриву, викликане стрептококовою мікрофлорою.

У більшості випадків ця хвороба виникає у дітей через слабкі захисні функції шкіри. Крім того, це трапляється через те, що батьки не можуть повністю проконтролювати дотримання дітьми гігієни. Тому спалахи стрептодермії – далеко не рідкість в дитячих колективах, наприклад, в дошкільних освітніх установах. У дорослих стрептодермія зазвичай є наслідком контакту з зараженою дитиною.

Причини

Збудник стрептодермії – стрептококова інфекція. Розглянемо найбільш часті причини зараження.

Гормональні зміни. Через це стан шкірних покривів погіршується, в результаті збільшується і ризик зараження.

Травми шкіри. Оскільки шкірний покрив захищає організм від проникнення мікроорганізмів, то при утворенні саден або порізів дана функція слабшає.

Зміна рН шкіри. Щодня шкірні залози виділяють на поверхню епітелію певні речовини, які після з'єднання з відлущеними клітинами створюють захисний шар. Він не тільки є перешкодою при проникненні інфекційних агентів, але й сприяє більш швидкому відновленню епітелію у випадках травм. Різка зміна рН шкіри загрожує порушенням мікрофлори, тому ризик пропустити стрептокок зростає.

До групи ризику захворіти на стрептодермію входять:

маленькі діти (особливо ті, що відвідують дитячий садок);
особи, які не дотримуються елементарних правил особистої гігієни;
люди, які страждають алергічними реакціями, що проявляються у вигляді дерматитів;
пацієнти, які мають хронічні дерматологічні захворювання;
особи, що хворіють на часті отити, риніти;
люди з будь-якими порушеннями імунологічної реактивності.

Хронічні форми стрептодермії найбільш часто зустрічаються у людей, які страждають від цукрового діабету, ниркової недостатності. Переходу даної хвороби в хронічну форму сприяють:

перегрів, переохолодження;
зниження імунітету;
варикозне розширення вен;
наявність відкритих ран;
постійне травмування уражених ділянок шкіри, в т.ч. розчісування.

Шлях передачі

Дане захворювання заразне. Його інкубаційний період становить 7–10 днів. Стрептодермія має 2 основні шляхи передачі:

контактний (стався безпосередній контакт пошкодженої шкіри зі шкірою людини, що хворіє на це захворювання);
контактно-побутовий (стрептококи передаються через побутові предмети, іграшки та ін.).

Класифікація

Стрептодермія за характером виникнення підрозділяється на:

первинну – стрептококи потрапляють в людський організм через пошкоджені ділянки шкіри;
вторинну – дане захворювання приєднується до вже наявної в організмі стрептококової інфекції (наприклад, екземи, вітряної віспи, вірусу простого герпесу та ін.).

Осередки стрептодермії найчастіше з'являються:

на лиці;
в погрудних складках;
на шкірі кінцівок;
в пахвових западинах;
на кистях рук, ступнях;
в паховій області;
на завушних складках;
в складці між сідницями.

Локалізація стрептодерміі безпосередньо залежить від форми патології. Зазвичай дерматологи виділяють наступні форми даного захворювання:

стрептококове імпетиго, здебільшого осередки утворюються на тулубі, верхніх і нижніх кінцівках, обличчі;
стрептококова попрілість, зазвичай уражається пахова область, складка між сідницями, пахвова зона і завушні складки;
бульозне імпетиго, запалення переважно виникає на кистях рук, стопах, гомілках;
стрептококова ектіма, найбільше зачіпає кінцівки, сідниці;
стрептококова заїда – мікроорганізми локалізуються в куточках губ;
турніоль, осередки захворювання діагностуються в області носових пластинок і можуть лущитися.

Поширенню стрептодермії сприяє розчісування заражених ділянок і потрапляння на них води.

Симптоми

Симптоматика не залежить від віку пацієнтів. Стрептодермія проявляється у вигляді висипів округлої форми рожевого кольору. Уражені ділянки характеризуються не сильною сверблячкою та сухими корочками на поверхні. Зазвичай шкіра в цих місцях стає сухішою, можуть збільшуватися розташовані поруч лімфатичні вузли. Нерідко стрептодермію супроводжує головний біль, а також болі в м'язах. Часом у хворих трохи підвищується температура.

Через кілька днів на поверхні осередків починають утворюватися гнійно-бульбашкові елементи.

При імпетиго вони досить швидко розкриваються і гояться, на шкірі не залишається рубців й шрамів. Але в разі стрептококової ектіми уражається і паростковий шар шкіри, тому шрами можуть залишитися на все життя. Також при неглибокому ураженні ще якийсь час після одужання можлива гіпопігментація шкіри.

Якщо захворювання приймає дифузний характер, то наявні осередки стрімко поширюються по тілу, зливаючись і утворюючи більш великі елементи.

Для хронічної стрептодермії характерні наступні симптоми:

великі полущені осередки з нерівними краями, їх діаметр становить близько 10 см;
гнійні бульбашки, після їх розтину утворюються серозно-гнійні кірки;
при видаленні кірки оголюється ерозивна яскраво-рожева поверхня.

У разі затяжного перебігу стрептодермії може статися перехід в мікробну екзему!

Діагностика

Найбільш важливо для лікаря-дерматолога відрізнити стрептодермію від інших подібних захворювань: кропив'янки, піодермії, отрубієвидного лишаю, екземи, атопічного дерматиту.

При наявності клінічної картини для діагностики та підтвердження захворювання зазвичай використовують метод мікроскопії, роблять бактеріологічний посів зіскрібка.

Якщо пацієнт до здачі зіскрібка користувався антибактеріальними мазями, тоді мікроскопія може виявитися неінформативною. В цьому випадку дерматолог при призначенні лікування буде спиратися тільки на симптоматику. Також лікар може попросити пацієнта здати загальні аналізи.

Лікування

Лікування стрептодермії важливо проводити під контролем лікаря-дерматолога. Найчастіше пацієнтові призначають:

антисептики. Їх наносять на сам осередок захворювання та область навколо нього. Тверді кірки попередньо піддаються обробці вазеліном, потім акуратно знімаються і рана промивається антисептиком;
антибіотики. Для місцевого використання призначають мазі. Дані препарати знімають запалення й одночасно знищують стрептококи;
вітамінно-мінеральні комплекси для загального зміцнення імунітету. Вони не тільки істотно підвищують опірність хворого організму, але й мають протизапальну дію.

При поширеній стрептодермії препарати вводять внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Оскільки стрептокок найбільш чутливий до пеніциліну, то лікарі використовують антибіотики пеніцилінового ряду.

Для підвищення ефективності лікування стрептодермії пацієнт повинен дотримуватися таких рекомендацій:

перебувати вдома аж до одужання, постаратися не контактувати з людьми, щоб їх не заразити;
повністю виключити контакт із загальними побутовими предметами;
міняти постільну білизну кожні 2 дні, причому використану білизну слід прати при високій температурі і обов'язково гладити праскою;
не приймати водні процедури, щоб не поширити стрептококи по всьому тілу.

Швидкість одужання безпосередньо залежить від віку пацієнта, особливостей його організму, наявності в анамнезі інших захворювань та ступеня тяжкості стрептодермії. В середньому побороти цей недуг вдається за 7–10 днів.

Під час лікування пацієнтам зі стрептодермією важливо дотримуватися дієти. Заборонено їсти: солодку і борошняну, а також жирну і гостру їжу.

Ускладнення

Зазвичай стрептодермія не представляє небезпеки. Але при безграмотному лікуванні або несвоєчасній діагностиці можуть відбутися ускладнення. Наприклад, стрептодермія перейде в хронічну форму. Така ситуація загрожує:

розвитком мікробної екземи або псоріазу;
утворенням фурункулів;
розвитком флегмони, ревматизму, скарлатини або септицемією.

Профілактика

Щоб уникнути неприємного зараження стрептодермією, медики рекомендують:

виключити контакт з вже хворими людьми;
дотримуватися елементарних правил особистої гігієни;
намагатися підтримувати імунітет, гартувати організм;
своєчасно лікувати всі шкірні захворювання;
вести здоровий спосіб життя.

Якщо відбулося зараження дитини стрептодермією в дитячій групі, то її слід ізолювати від колективу на 10–14 днів.