Гідрохлортіазид: інструкція, застосування, ціна

Купити на Liki24 зі знижкою 30% Купити

Гідрохлортіазид – сечогінний засіб (похідне бензотіадізину), який призначають при набряках різного походження, з метою зменшення утворення сечі при нирковому нецукровому діабеті і профілактики нефролітіазу, при субкомпенсованій глаукомі як антигіпертензивний препарат (у монотерапії/комбінації з іншими лікарськими засобами, що володіють аналогічною лікувальною дією). Допускається прийом дітьми віком від двох років і вагітними (в окремих випадках за погодженням лікаря). Увага! Препарат потенційно (що було доведено у ході двох фармакопідеміологічних досліджень) підвищує чутливість шкірних покривів до ультрафіолетових променів, що відповідно підвищує ризик розвитку немеланомного раку шкіри. Тому під час терапії не можна засмагати (особливо у соляріях), при вимушеній інсоляції – слід користуватися засобами захисту та регулярно оглядати шкіру на предмет виявлення підозрілих змін.

Інструкція до препарату Гідрохлортіазид у дозуванні 25 мг №20 (по 10 таблеток у двох блістерах)

Склад

Діюча речовина: гідрохлортіазид. В одній таблетці міститься (у перерахунку на 100% сухої речовини) 25 мг гідрохлортіазиду.

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, повідон, крохмаль кукурудзяний.

Форма випуску лікарського засобу

Гідрохлортіазид випускається у формі білих (як варіант - з жовтуватим відтінком), випуклих з обох боків таблеток. Таблетка може мати, хоча й не обов’язково, мармурову поверхню або сірі вкраплення. Препарат випускається у дозуванні 25 мг №20 (по 10 таблеток у двох блістерах у картонному упакуванні).

Фармакотерапевтична група

Гідрохлортіазид належить до трьох груп препаратів: діуретиків з помірно вираженою терапевтичною дією, групи похідних бензотіадізину; простих тіазидних сечогінних засобів та гідрохлортіазиду.

Фармакологічні властивості, якими володіє гідрохлортіазид

Фармакодинаміка. Вказана діюча речовина належить до похідних бензотіадізину (сечогінних засобів), які володіють помірно вираженим лікувальним ефектом; зменшує повторне всмоктування іонів Na на рівні кортикальної ділянки тонкого канальця петлі нефрону (структурнофункціональної одиниці нирки), не проявляючи впливу на сегмент у мозковій речовині цього органу; інгібує карбонатгідроліазу у проксимальному витому канальці; інтенсифікує екскрецію нирками іонів К, солей фосфатної і кислих солей карбонатної H₂CO₃ кислот; майже не змінює балансу кислот і лугів (екскреція іонів Na відбувається разом з іонами Cl або гідрокарбонатів, відтак у разі збільшення рН крові посилюється елімінація кислих солей карбонатної H₂CO₃ кислоти, у разі надлишкової концентрації негативно заряджених іонів летких/нелетких кислот – солей хлоридної; активує елімінацію іонів Mg, натомість уповільнює - сечокислих солей; затримує екскрецію К нирками, перешкоджаючи процесу утворення конкрементів, ризик якого підвищується при гіперкальціємії.

Препарат володіє антигіпертензивним ефектом, який виявляється на 4-5 добу з моменту прийому таблетки (проте максимальний – лише через 3-4 тижні), а після припинення прийому ліків зберігається ще протягом семи діб.

Ефект знижується при уповільненні ШКФ, а у разі, якщо кліренс ендогенного креатиніну становить <30 мл/хв., - узагалі не спостерігається.

Базально-/плоскоклітинна карцинома. Як показали два фармакоепідеміологічних дослідження, у ході проведення яких бралися до уваги дані Національного канцер-реєстру Данії, між застосуванням високих доз гідрохлортіазиду (сумарного їх ефекту) та розвитком немеланомного раку шкіри простежується взаємозв'язок.

У першому дослідженні взяло участь 71 533 хворих з базаліомою шкіри і 8629 з папілярним раком шкіри. У контрольних групах – 1430833 та 172462 відповідно. При прийомі високих доз вказаного препарату (сумарно – понад 50 000 мг) коефіцієнт ризику розвитку базальноклітинної карциноми становив 1,29 (з ймовірністю 95%, інтервальна оцінка – від 1,23 до 1,35), плоскоклітинної – 3,98 (з ймовірністю 95%, інтервальна оцінка – від 3,68 до 4,31). Взаємозв'язок між прийомом високих доз лікарського засобу (сумарного їх ефекту) та виникненням раку шкіри спостерігався у випадку обох злоякісних епітеліом.

У ході проведення іншого дослідження (із застосуванням стратегії випадкової вибіркової сукупності) за участі 633 пацієнтів із раком губи і 63067 пацієнтів з контрольної групи вдалося встановити ймовірну залежність між прийомом препарату та розвитком згаданої онкопатології. При прийомі гідрохлортіазиду коефіцієнт ризику розвитку раку губи становив 2,1 (з ймовірністю 95%, інтервальна оцінка – від 1,7 до 2,6), при прийомі високих доз (сумарно – понад 25000 мг) – 3,9 (інтервальна оцінка – від 3 до 4,9), при прийомі (сумарно) понад 100000 – 7,7 (інтервальна оцінка – від 5,7 до 10,5) (більше інформації на цю тему – у розділі «Особливості застосування Гідрохлортіазиду»).

Фармакокінетика. Після перорального прийому діюча речовина абсорбується з ШКТ швидко, проте не у повному об'ємі (від 60% до 80%). Сечогінна дія виявляється через одну, щонайпізніше дві години, свого піку досягає через чотири і загалом триває від 10 до 12 годин. З протеїнами сироватки крові гідрохлортіазид зв'язується на 40%. Препарат здатен проникати крізь плаценту і може потрапляти у материнське молоко.

Ґрунтовної біотрансформації фармацевтичний інгредієнт не проходить. Первинно (не змінюючи свого вигляду) виводиться нирками. Якщо функція нирок не порушена, половину своєї фармакологічної активності втрачає через чверть доби. При нирковій недостатності середньої важкості – через неповних пів доби (11 годин 30 хвилин).

Показання до застосування

Лікарський засіб призначається при набряках, причиною яких є застійна СН (серцева недостатність), нефроз, передменструальний синдром (ПМС), прийом деяких медикаментів (зокрема кортикостероїдних препаратів), цироз печінки, при якому у черевній порожнині скупчується вільна рідина, хронічна недостатність ниркової функції або ожиріння; при нирковому нецукровому діабеті (з метою зменшення утворення сечі); ризику розвитку сечокам’яної хвороби (кристалізації оксалатів/фосфатів Ca) – з метою її запобігання; артеріальній гіпертензії (у лікуванні застосовується або виключно Гідрохлортіазид, або додатково до Гідрохлортіазиду інші лікарські засоби, що володіють антигіпертензивним ефектом); глаукомі (субкомпенсованих її формах).

Протипоказання

Гіперчутливість до діючої, допоміжних речовин препарату або інших сульфамідів;
механічна обструкція сечовивідних шляхів;
повне припинення надходження сечі у сечовий міхур;
зменшення об’єму циркулюючої крові;
порушення водно-сольового обміну (нестача калію/натрію, надлишок кальцію);
важка недостатність ниркової функції (ШКФ < 30 мл/хв.);
важкі форми подагри;
цукровий діабет (декомпенсована форма).

Спосіб застосування Гідрохлортіазиду. Підбір оптимальної дози

Оптимальну дозу препарату підбирає лікар індивідуально у кожному випадку. Приймати таблетки рекомендується після їжі.

Зважаючи на те, що під час терапії Mg і К активніше елімінуються з організму, у деяких випадках доцільно додатково призначити пацієнту ці елементи.

При набряках Гідрохлортіазид призначають хворому у дозі від 25, 50 або 75 мг (доза підбирається починаючи з найменшої і обирається та, яка забезпечує очікуваний терапевтичний ефект) один раз на одну або дві доби. Упродовж 24 годин можна прийняти не більше 100 мг препарату.

З метою зниження кров’яного тиску – у дозі 25 або 50 мг (у лікуванні застосовується або виключно Гідрохлортіазид, або додатково до Гідрохлортіазиду інші лікарські засоби, які володіють антигіпертензивною дією).

Деяким пацієнтам доцільно призначати у 2-4 рази меншу дозу – 12,5 мг (при цьому необхідно застосувати препарат у відповідному дозуванні, аби не ділити таблетки). У разі потреби цю дозу можна підвищити максимум до 100 мг (у розрахунку на добу прийому).

Зниження артеріального тиску відбувається впродовж наступних трьох, максимум чотирьох діб. Максимальна лікувальна дія досягається через три тижні - місяць щонайпізніше. Після припинення прийому ліків терапевтичний ефект спостерігається ще протягом наступних 7 днів.

При появі набряків, причиною яких є ПМС, лікарський засіб призначають у дозі 25 мг (у розрахунку на добу прийому). Таблетку необхідно прийняти, як тільки з’являться перші ознаки передменструального синдрому. Приймати до початку вагінальної кровотечі (нормальної частини менструального циклу).

Пацієнтам з нирковим нецукровим діабетом призначають середню дозу препарату – 50 мг (у розрахунку на добу прийому). При значній затримці рідини в організмі її можна збільшити до 100 мг.

З метою профілактики сечокам’яної хвороби оптимальною є доза у 100 мг (по 50 мг у два прийоми).

З метою зниження ВОТ у хворих на глаукому – 25 мг один раз на 1-6 діб. Лікувальну дію препарат виявляє протягом однієї-двох діб.

Дітям, починаючи з дворічного віку, загальна добова доза розраховується так: 1 або 2 мг гідрохлортіазиду на кг ваги дитини. Відтак діти віком 2-12 років можуть прийняти впродовж однієї доби від 37,5 до 100 мг препарату (залежно від їхньої ваги). Цю дозу можна прийняти однократно або розділити на два прийоми.

Небажані побічні явища

Терапія Гідрохлортіазидом може супроводжуватися змінами складу крові - тромбо- (як з, так і без появи дрібних, плямистих, капілярних, підшкірних або у слизову крововиливів), лейко- або нейтропенією (аж до розвитку найважчого їх ступеня – агранулоцитозу), зменшенням гематокритної величини, збільшенням лімфатичних вузлів, анемією (апластичною/гемолітичною); реакціями підвищеної чутливості, у т. ч. анафілактичними, набряком Квінке (зокрема набряками губ/язика/цілого обличчя/гортані/кінцівок, накопиченням рідини у черевній порожнині); нападами гострого артриту (у пацієнтів з безсимптомним перебігом подагри – завдяки тому, що гідрохлортіазид провокує гіперурикемію), дисліпідемією, підвищенням рівня глюкози у крові, ПТГ (порушенням толерантності до глюкози) і появою глюкози у сечі, що може спровокувати маніфестацію цукрового діабету, який до цього моменту мав безсимптомний перебіг, підвищенням у сироватці крові рівнів креатиніну/сечовини, холестерину, білірубіну та печінкових ферментів, а також TG (тригліцеридів), порушенням рівноваги води і електролітів в організмі (зниженням вмісту Na, Mg, K, підвищенням Ca), розвитком подагри, гіпохлоремічним алкалозом; відчуттям неспокою, розладами сну, дезорієнтацією, емоційною лабільністю, депресією, сплутаністю свідомості, сонливістю, підвищеною нервозністю; запамороченням, парестезіями, підвищеною втомлюваністю, вираженою байдужістю до всього, що відбувається довкола, синкопе, болем голови, судомами, слабкістю, уповільненням мисленнєвих процесів, астенічним станом; нечіткістю зору, запаленням кон’юнктиви, вторинною закритокутовою глаукомою (гострою формою), порушенням кольорового зору (хворий все бачить у відтінках жовтого), короткозорістю; дзвоном у вухах; порушеннями ритму серця, прискореним серцебиттям, артеріальною гіпотензією (у т.ч. ортостатичною); РДС (респіраторним дистрес-синдромом), зокрема набряком/запаленням легенів; повною відсутністю апетиту, блюванням, закрепом (або, навпаки, діареєю), посиленням відчуття спраги, запаленням язика, появою спазмів та больових відчуттів в ділянці шлунка, нудотою, відчуттям сухості/появою виразок у ротовій порожнині, запаленням її слизової, агевзією, запаленням підшлункової; печінковою енцефалопатією/комою, запаленням жовчного міхура, жовтяницею (механічною або такою, що розвивається внаслідок ушкодження гепатоцитів); висипаннями, свербежем шкіри, дрібними, плямистими, капілярними, підшкірними або у слизову крововиливами, грануломатозно-некротичним васкулітом, мультиформною еритемою, токсичним епідермальним некролізом, облисінням, гіперчутливістю до ультрафіолету, ексфоліативним дерматитом, синдромом Стівенса-Джонсона, шкірними реакціями, схожими на ті, що виникають при системному червоному вовчаку; міалгією, посіпуванням м’язів; порушеннями/недостатністю ниркової функції, тубулоінтерстиціальним нефритом; папілярним раком шкіри/базаліомою (більше інформації на цю тему – у розділах «Фармакологічні властивості, якими володіє гідрохлортіазид», підрозділі «Фармакодинаміка» та «Особливості застосування Гідрохлортіазиду»); зниженням ерекції або еректильною дисфункцією, запаленням слинних залоз, гіпертермією.

Передозування

Передозування препаратом проявляється зневодненням організму, зниженням рівнів Na, Cl та К, що провокує у хворого появу відчуття спраги, підвищеної втомлюваності, пришвидшення або, навпаки, уповільнення серцебиття, а також слабкість, сплутаність свідомості, аритмію, парестезії, анафілаксію, підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові (у більшості випадків – у пацієнтів з недостатністю ниркової функції), нудоту/блювання, запаморочення, зниження артеріального тиску, посмикування м’язів гомілки, збільшення/зменшення/повне припинення утворення сечі і збільшення рН крові.

При передозуванні гідрохлортіазидом терапія націлена на усунення симптомів та підтримку життєво важливих функцій. Специфічної протиотрути не розроблено. Хворому доцільно промити шлунок і дати активоване вугілля – сорбент, який дозволить зменшити всмоктування лікарського засобу. При стійкому зниженні кров’яного тиску хворого треба покласти на ліжко і припідняти йому нижні кінцівки. Також (при стійкому зниженні артеріального тиску або розвитку коми) потрібно відновити водно-електролітний баланс в його організмі. При виникненні такої потреби (порушенні/припиненні дихальної функції) необхідно забезпечити пацієнту штучну вентиляцію (постачання кисню). У подальшому у таких осіб рекомендується моніторити баланс води та електролітів в їхньому організмі, особливу увагу звертаючи на вміст К у плазмі крові і показники роботи нирок (до моменту повернення їх до показників норми).

Особливості застосування Гідрохлортіазиду

Ризик виникнення папілярного раку шкіри/базаліоми.

Такий ризик засвідчують результати двох фармакоепідемічних досліджень, у ході яких науковці намагалися встановити ймовірний зв’язок між застосуванням високих доз гідрохлортіазиду (сумарно) і розвитком немеланомного раку шкіри. Механізм розвитку цих захворювань може полягати у підвищенні чутливості шкірних покривів до ультрафіолету, спровокованому прийомом вказаного препарату.

Якщо хворий застосовує цей лікарський засіб у своїй терапії (окремо або поєднуючи з іншими препаратами), його необхідно попередити про такий ризик, особливо якщо терапія є тривалою. Рекомендується також систематично оглядати шкірні покриви (це повинен робити як лікар, так і сам пацієнт). При появі будь-яких нових утворень на шкірі, що викликають підозру, зміні невусів (їх кольору, форми, розміру), інших змінах на шкірі, хворому слід негайно звернутися до лікаря.

З метою зниження ризику виникнення базально-/плоскоклітинного раку шкіри, хворий мусить обмежити час перебування під прямими сонячними променями (а також у жодному разі не користуватися послугами соляріїв!). При вимушеній інсоляції потрібно подбати про відповідний захист шкіри. При появі підозрілих новоутворень пацієнт підлягає ретельному обстеженню, зокрема проведенню біопсії з подальшим гістологічним дослідженням.

Доцільність застосування препарату у терапії хворих, які мали в анамнезі ракове захворювання шкіри (не меланому), визначається лікарем у кожному випадку індивідуально.

Розлади ниркової функції.

При виражених розладах ниркової функції всі сечогінні засоби, зокрема Гідрохлортіазид, призначають з обережністю. Похідні бензотіадізину підвищують концентрацію у плазмі крові продуктів білкового обміну із вмістом азоту, що додатково негативно впливає на функціональний стан нирок. При тривалій терапії/застосуванні високих доз вказаного лікарського засобу цей ефект посилюється. Якщо розлад ниркової функції нирок прогресує, при збільшенні концентрації у сироватці крові азотовмісних продуктів білкового обміну та зменшенні кількості сечі подальший прийом сечогінного засобу протипоказаний.

Розлади печінкової функції.

Якщо у хворого печінка працює з порушеннями або патологія цього органу постійно прогресує, похідні бензотіадізину такому пацієнту призначають з обережністю, оскільки прийом вказаних лікарських засобів пов’язують із ризиком виникнення внутрішньопечінкового порушення відтоку жовчі. Будь-які зміни у балансі води та електролітів в організмі/концентрації амоніаку у плазмі крові (навіть незначні) здатні викликати або пришвидшити розвиток ГРС (гепаторенального синдрому), а також печінкової енцефалопатії (аж до її останньої, найбільш важкої стадії – печінкової коми). У разі виникнення згаданих патологій подальший прийом сечогінних засобів протипоказаний.

Реакції підвищеної чутливості.

При прийомі гідрохлортіазиду у хворих (незалежно від того, чи діагностували у них у минулому алергопатології або бронхіальну астму) можуть розвиватися реакції гіперчутливості. Також існують дані, які підтверджують, що при застосуванні похідних бензотіадізину у пацієнтів можуть виникати/загострюватися патології сполучної тканини (такі як, наприклад, системний червоний вовчак).

Закритокутова глаукома (вторинна)/короткозорість (гостра форма захворювання)

Діюча речовина препарату може викликати у пацієнтів ферментопатію, у результаті чого розвинеться короткочасна міопатія та/або закритокутова глаукома (із гострим перебігом), що проявиться болем очей та/або різким зниженням гостроти зору. З моменту прийому першої дози гідрохлортіазиду ці симптоми можуть виникнути як через кілька годин, так і через кілька тижнів.

Якщо пацієнту з гострою закритокутовою глаукомою не надати належної у таких випадках медичної допомоги, людина може назавжди залишитись незрячою. Передусім необхідно переглянути доцільність подальшого прийому вказаного лікарського засобу, а далі – терміново призначити медикаментозну терапію або провести оперативне втручання (якщо не вдається нормалізувати ВОТ). У групі ризику розвитку цієї офтальмопатології – хворі, в яких раніше виникали алергічні реакції на бензилпеніцилін або сульфаміди.

Баланс води та електролітів в організмі.

Якщо у пацієнта він порушений, перед призначенням похідних бензотіадізину обов’язково підлягає відновленню.

Обстеження на предмет виявлення порушень рівноваги води та електролітів в організмі (контроль за об’ємом циркулюючої крові, рівнями калію, натрію, магнію, іншими електролітами, концентрацією аніонів хлору) потребують всі хворі, які приймають сечогінні засоби, а ті, що довший час застосовують їх у терапії, – ще й додаткового моніторингу ШКФ.

Особливу увагу необхідно звертати на рівні електролітів у хворих, які втрачають рідину з блювотними масами/калом (при частих діареях) або яким вводять рідини в обхід ШКТ.

Ці рівні можуть підлягати змінам, якщо пацієнт приймає гідрохлортіазид одночасно зі кардіоглікозидами, кортикотропіном або глюкокортикоїдами.

У разі патологій, при яких хворий втрачає калій, похідні бензотіадізину застосувати у терапії можна, але з обережністю. Низький рівень калію створює умови для посилення токсичного впливу кардіоглікозидів (наприклад, стимуляцію збудливості міокарда), а магнію зі свого боку ускладнює підвищення рівня калію. При тривалому застосуванні препарату у терапії рекомендованим є збільшення у раціоні калієвмісних продуктів і/або прийом засобів, до складу яких входить цей елемент.

Якщо хворий схильний до затримок рідини в організмі, у спеку у нього може розвинутися розведена гіпонатріємія. У таких випадках доцільно не солі більше споживати, а менше води (за винятком ситуацій, коли зниження рівня Na становить потенційну загрозу для життя такої особи).

Пильного контролю за вмістом електролітів потребують також хворі літнього віку, з нефрозом, який характеризується затримкою рідини в організмі та цирозом печінки, який супроводжується скупченням рідини у черевній порожнині. При нефрозі застосовувати гідрохлортіазид у лікуванні можна лише за умови, що пацієнт перебуває під пильним медичним наглядом, у нього відсутні симптоми, що виникають при зниженні вмісту альбумінів у крові або зменшенні об’єму циркулюючої крові, а рівень калію відповідає показникам норми.

Порушення балансу води та електролітів (незалежно від того, що було його причиною) проявляється відчуттям сухості у ротовій порожнині, слабкістю, сонливістю, сплутаністю свідомості, міалгією, а також втомою і посмикуванням м’язів, зменшенням виділення сечі, нудотою, спрагою, млявістю, підвищеною тривожністю, судомами, зниженням кров’яного тиску, прискореним серцебиттям і/або блюванням.

Стійке зниження артеріального тиску. Особливості застосування ліків, що володіють антигіпертензивним ефектом

Одним із побічних явищ, які супроводжують прийом антигіпертензивних препаратів (у т. ч. Гідрохлортіазиду), є вторинна артеріальна гіпотензія. Похідні бензотіадізину здатні посилювати терапевтичний ефект інших лікарських засобів, які призначають з метою зниження кров’яного тиску. У разі комбінованого лікування з гідрохлортіазидом доцільно переглянути можливість зменшення їхньої дози, що дозволить попередити різке та істотне зниження кров’яного тиску.

У пацієнтів з гіпергідрозом, що пройшли хірургічне лікування, при прийомі Гідрохлортіазиду його антигіпертензивний ефект може посилюватися.

Хворі з ІХС (ішемічною хворобою серця), звуженням мітрального/аортального клапанів, порушенням кровообігу у тканині головного мозку приймати лікарський засіб повинні з обережністю, оскільки у цієї групи пацієнтів може різко та істотно знижуватися кров’яний тиск, що загрожує інсультом або інфарктом міокарда, а хворі з атеросклерозом (судин головного мозку/серця) – з особливою обережністю.

Похилий вік.

У старшому віці організм хворих є більш чутливим до дії Гідрохлортіазиду, відтак цій категорії пацієнтів ефективно призначати дозу, у два рази меншу від рекомендованої. Потрібно також взяти до уваги, що у хворих старшого віку ШКФ може різнитися залежно від їх віку, статі та ваги.

Вплив препарату на обмінні процеси/ендокринну систему.

Гідрохлортіазид, як і інші сечогінні засоби, здатен провокувати підвищення рівня глюкози і порушення толерантності до цього моносахариду. У таких випадках доза цукрознижуючих таблетованих препаратів/інсуліну здебільшого коригується (більше інформації на цю тему – у розділі «Взаємодія з іншими медикаментами. Інші види взаємодій»). Під час застосування похідних бензотіадізину може вперше проявитися діабет, що до цього мав прихований перебіг.

Сечогінні засоби здатні провокувати незначне підвищення рівня кальцію у сироватці крові, яке швидко минає саме по собі (завдяки уповільненню його елімінації нирками). Істотне підвищення рівня Ca у плазмі крові може вказувати на аденому паращитовидної залози, яка має прихований перебіг. У деяких хворих, які довший час застосовували похідні бензотіадізину, фіксувалися патологічні зміни у цьому периферійному органі ендокринної системи (знижувався вміст неорганічних фосфатів/підвищувався - кальцію). Перед перевіркою роботи паращитовидних залоз прийом похідних бензотіадізину припиняють.

Прийом Гідрохлортіазиду (з огляду на те, що цей препарат витісняється зі зв’язків з простими глобулярними протеїнами) може супроводжуватися підвищенням непрямого білірубіну у плазмі крові. Також можуть підвищуватися рівні холестеролу, ТГ (тригліцеридів) і ліпопротеїнів низької щільності.

Похідні бензотіадізину здатні підвищувати концентрацію йоду, зв’язаного з протеїнами, у сироватці крові, що на роботу щитовидної залози жодним чином не впливає.

Прийом похідних бензотіадізину у деяких хворих може провокувати збільшення концентрації сечової кислоти у крові, погіршуючи перебіг подагри (зокрема завдяки збільшенню частоти її нападів) у хворих, що схильні до цього.

Необхідно врахувати, що при проведенні допінг-тесту у пацієнтів, які застосовують Гідрохлортіазид у лікуванні, можуть фіксуватися хибнопозитивні результати.

До складу препарату входить лактоза, відтак при рідкісних спадкових формах непереносимості лактози, синдромі глюкозо-галактозної мальабсорбції і дефіциті ферменту лактази його не призначають.

Взаємодія з іншими медикаментами. Інші види взаємодій

Оскільки похідні бензотіадізину індукують зниження рівнів Mg та К, при поєднанні з кардіоглікозидами токсичний вплив останніх на організм хворого посилюється (у тому числі підвищується збудливість серцевого м’яза).

У разі комбінації з Amphotericinum B, що вводиться в обхід ШКТ, глюкокортикоїдами, тирокальцитоніном, проносними засобами, що стимулюють перистальтику кишечника, або кортикотропіном Гідрохлортіазид посилюватиме порушення балансу води та електролітів, у т.ч. провокуватиме подальше зниження рівня калію у крові.

При одночасному застосуванні вітаміну D/СК (солей калію) з тіазидними сечогінними засобами виведення кальцію вповільнюється, відтак його рівень у сироватці крові підвищується. У разі такого призначення потрібно моніторити вміст Са і відповідним чином коригувати дозу вітаміну D/препарату Са.

При одночасному прийомі Гідрохлортіазиду та лікарських засобів, які впливають на концентрацію калію у плазмі крові, ризик розвитку порушень ритму/частоти скорочень серця, зокрема СВТ (суправентрикулярних тахікардій), зростає:

протиаритмічних класу Іа (Chinidinum, Disopyramidum тощо);
класу ІІІ (Amiodaronum, Dofetilidum, Sotalolum, Ibutilidum та ін.);
антипсихотичних препаратів (зокрема Thioridazinum, Levomepromazinum, циамемазину, Sultopridum, Tiapridum, Haloperidolum, Chlorpromazinum, Trifluoperazinum, сульпіриду, соліану, Pimozidum, Droperidolum);
інших препаратів (у т.ч. Bepridilum, дифеманілу, галофантрину, Pentamidinum, Vincaminum, Cisapridum, еритроміцину, золістаму, Terfenadinum).

При поєднанні з Carbamazepinum може знижуватися рівень натрію у крові, тому у разі паралельного застосування сечогінних засобів, що належать до інших фармакотерапевтичних груп, рекомендується моніторити вміст електролітів в організмі хворого.

У разі комбінації з нестероїдними протизапальними агентами, у тому числі вибірковими блокаторами циклооксигенази-2 та невибірковими нестероїдними протизапальними засобами або аспірином у загальній добовій дозі понад 3 г, антигіпертензивна дія Гідрохлортіазиду може ослаблюватися, а концентрація калію у плазмі крові – підвищуватися.

При одночасному застосуванні з Diflunisalum вміст діючої речовини препарату у сироватці крові пацієнта зростає. Натомість рівень сечової кислоти, навпаки, знижується.

При одночасному прийомі з етиловим спиртом, Diazepamum, ліками, що усувають депресію, похідними барбітурової кислоти (зокрема Phenobarbitalum), наркотичними знеболюючими препаратами антигіпертензивний ефект Гідрохлортіазиду посилюватиметься.

При поєднанні гідрохлортіазиду з симпатоадреналіновими амінами (у т.ч. норадреналіном та Epinephrinum) вплив останніх на показники кров'яного тиску зменшується.

У разі комбінації Гідрохлортіазиду з ліками, які володіють антигіпертензивним ефектом, доза останніх (з огляду на ризик надто різкого, надмірного зниження тиску) може підлягати корекції, тобто зменшенню.

Зважаючи на ризик підвищення вмісту солей літію у сироватці крові (до моменту, поки вони не почнуть токсично впливати на організм хворого), одночасно застосовувати гідрохлортіазид і препарати літію у терапії небажано.

При одночасному прийомі похідних бензотіазидину з таблетованими цукрознижуючими препаратами/введенням гормону інсуліну може виникати ПТГ, підвищуватися рівень глюкози, що може вимагати зміни дози Гідрохлортіазиду.

З огляду на те, що Гідрохлортіазид може викликати розвиток недостатності ниркової функції, при поєднанні цього препарату з Metforminum може розвинутися лактатацидоз. Тому за необхідності проведення такого комбінованого лікування, прийом обох лікарських засобів вимагає обережності як з боку пацієнта, так і з боку лікаря, який контролює самопочуття хворого та ефективність призначеної терапії.

У разі комбінації з антидеполяризуючими курареподібним препаратами (у тому числі тубокурарином хлоридом) м’язовий тонус може знижуватися інтенсивніше.

При одночасному застосуванні з цитотоксинами (Methotrexatum, Cyclophosphamidum тощо) похідні бензотіазиду уповільнюють виведення цитотоксинів із сечею і викликають зміни у складі крові.

При одночасному прийомі з холестидом і колестираміном (навіть у разі прийому однократної дози цих секреквантів холевих кислот) вказані смоли зв’язують діючу речовину Гідрохлортіазиду і уповільнюють його абсорбцію з ШКТ (колестирамінова на 85%, колестиполова – на 43%).

При поєднанні з ліками, які призначають при подагрі, зокрема з метою купірування гострих нападів цієї хвороби (Probenecidum, Allopurinolum, Sulfinpyrazonum та ін.), дозу гіпоурикемічних лікарських засобів потрібно скоригувати, оскільки фармінґредієнт Гідрохлоротіазиду здатен підвищувати концентрацію сечової кислоти у плазмі крові. У деяких випадках дозу Sulfinpyrazonum/Probenecidum доцільно підвищити. У разі комбінації гідрохлортіазиду або інших похідних бензотіадізину з Allopurinolum реакції підвищеної чутливості організму на дію останнього можуть виникати частіше.

При одночасному застосуванні з антихолінергічними препаратами (зокрема Biperidenum, Atropinum) до місця дії в організмі надходить більша частина похідних бензотіадізину, швидкість випорожнення шлунка і перистальтика кишечника зменшуються.

При одночасному прийомі Гідрохлоротіазиду з похідними саліцилової кислоти (у високих дозах) токсична дія на ЦНС останніх посилюється.

При поєднанні гідрохлортіазиду з (-)3-(3,4-Диоксифеніл)-2-метилаланіном повідомлялося про випадки ГА (гемолітичної анемії).

У разі комбінації з Cyclosporinum зростає ймовірність підвищення концентрації сечової кислоти у крові та, відповідно, розвитку подагри.

При одночасному застосуванні з вибірковими блокаторами ɑ1-адренорецепторів та Diazoxydum гіперглікемічна дія цих препаратів (завдяки взаємодії з похідними бензотіадізину) посилюється.

Гідрохлортіазид посилює побічні ефекти Amantadinum.

Зважаючи на те, що сечогінні засоби викликають дегідратацію організму, при одночасному застосуванні Гідрохлортіазиду з рентгенконтрастними речовинами, до складу яких входить йод (особливо у великих кількостях), зростає ймовірність розвитку гострої недостатності ниркової функції, тож перед призначенням вищевказаних препаратів пацієнтам, які застосовують у лікуванні гідрохлортіазид, попередньо необхідно поповнити запаси рідини в організмі.

Діти

Препарат дітям, молодшим двох років, не призначають.

Застосування Гідрохлортіазиду вагітними пацієнтками/пацієнтками у період лактації

Зважаючи на те, що вказаний лікарський засіб зменшує об’єм сироватки крові, уповільнює кровопостачання матки, а відтак і плаценти (крім того, здатен проникати крізь неї), перед тим, як його призначити, лікар оцінює співвідношення потенційної користі для здоров'я жінки і можливих ризиків для здоров'я плоду/грудної дитини (жовтухи в ембріональний/неонатальний періоди, зниження рівня тромбоцитів у крові тощо).

З огляду на те, що діюча речовина препарату здатна проникати у материнське молоко, у разі його призначення грудне вигодовування припиняють.

Вплив Гідрохлортіазиду на швидкість психомоторних реакцій/концентрацію уваги при керуванні автомобільним транспортом або роботі з іншими потенційно небезпечними механізмами

Сідати за кермо або працювати з іншими механізмами, які при неправильній експлуатації можуть становити небезпеку як для самого пацієнта, так і людей, що його оточують, до з'ясування індивідуальної реакції хворого на вказаний лікарський засіб протипоказано, оскільки під час його прийому швидкість психомоторних реакцій може знижуватися (як і концентрація уваги), може також турбувати запаморочення і порушуватися зорова функція.

Середня ціна в аптеках

Від 23 до 26 гривень за Гідрохлортіазид у дозуванні 25 мг №20 (20 таблеток).