Дигоксин : інструкція, застосування, ціна

Купити на Liki24 зі знижкою 30% Купити

Дигоксин є серцевим глікозидом з кардіотонічною та антиаритмічною дією.

Склад і форма випуску

Дигоксин випускається у вигляді таблеток.

Діюча речовина: 1 таблетка містить 0, 25 мг дигоксину (в перерахунку на 100% речовину).

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактоза, крохмаль кукурудзяний, кальцію стеарат.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми білого кольору з двоопуклою поверхнею.

Дигоксин – це серцевий глікозид із середньою тривалістю дії, який отримують із листя наперстянки. Препарат чинить ефективну інотропну дію, збільшує ударний та систолічний об'єми серця, знижує частоту серцевих скорочень, подовжує рефрактерний період й уповільнює AV-провідність. Використання дигоксину у пацієнтів зі хронічною серцевою недостатністю підвищує серцеві скорочення. Цей фармакологічний засіб чинить помірну діуретичну дію.

Фармакокінетика

Дигоксин у шлунково-кишковому тракті практично повністю та швидко всмоктується. У крові терапевтична концентрація препарату досягається через 1 годину, а максимальна – приблизно через 1,5 години. Після прийому діяти Дигоксин починає через 30-120 хвилин. У разі одночасного прийому з їжею знижується швидкість, але не ступінь абсорбції.

У печінці біотрансформується невелика кількість дигоксину. Препарат у малій кількості проникає у плаценту та грудне молоко.

Період напіввиведення – приблизно 58 годин та залежить від стану здоров'я й віку пацієнтів (у хворих похилого віку – 68 годин, у молодих – 36 годин), істотно збільшується у разі ниркової недостатності. До декількох діб збільшується період напіввиведення у разі анурії. У незміненому вигляді виводиться 50-70% з сечею.

Показання до застосування

Дигоксин рекомендується до застосування пацієнтам зі:

суправентрикулярною пароксизмальною тахікардією;
тріпотінням / мерехтінням передсердь (для регуляції частоти серцевих скорочень);
застійною серцевою недостатністю.

Протипоказання

Дигоксин протипоказаний для застосування пацієнтам у разі:

гіперчутливості до компонентів препарату або інших серцевих глікозидів;
аритмії, викликаної глікозидною інтоксикацією (в анамнезі);
синдрому каротидного синуса;
інтоксикації фармакологічними засобами наперстянки, що застосовувалися раніше;
вираженої синусової брадикардії;
синдрому Адамса-Стокса-Морганьї;
AV-блокади II-III ступеня;
шлуночкової пароксизмальної фібриляції / тахікардії шлуночків;
гіпертрофічної обструктивної кардіоміопатії;
аневризми грудного відділу аорти;
суправентрикулярних аритмій, асоційованих із додатковими атріовентрикулярними шляхами провідності, включаючи синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта;
ізольованого мітрального стенозу;
нестабільної стенокардії;
тампонади серця;
гострого інфаркту міокарда;
ендокардиту;
констриктивного перикардиту;
міокардиту;
гіпокаліємії;
гіперкальціємії;
гіпертрофічного субаортального стенозу;
синдрому глюкозо-галактозної мальабсорбції, дефіциту лактази та непереносимості галактози.

Передозування

Розвиваються симптоми глікозидної інтоксикації в основному під час сироваткової концентрації дигоксину понад 2,56 нмоль / л (2,0 нг / мл), проте присутня й суттєва міжіндивідуальна варіативність.

Під час визначення передозування враховують, крім підвищеного рівня дигоксину, такі фактори, як-от: функція щитоподібної залози, клінічний стан пацієнтів, сироваткові рівні електролітів.

Передозування цього фармакологічного засобу під час застосування пацієнтами, що не мають серцево-судинних захворювань, – дорослими у дозуванні 10-15 мг та дітьми (від 1 року до 3 років) дозою 6-10 мг призводило до летального результату у 50% хворих.

Розвиваються симптоми передозування не відразу, а протягом кількох годин. Найчастіше серйозними ознаками хронічної / гострої токсичності є розвиток серцевих небажаних ефектів. Максимум серцевих реакцій розвивається протягом 3-6 годин після прийому високої дози Дигоксину та триває від 24 годин. Токсичність цього фармакологічного засобу викликає будь-який тип аритмії.

Серцевим реакціям під час хронічної / гострої інтоксикації передують шлунково-кишкові симптоми (теоретично приблизно у 50%).

Характерні для хронічної / гострої токсичності візуальні та неврологічні небажані ефекти.

У разі хронічної інтоксикації переважають неспецифічні екстракардіальні симптоми – загальна слабкість та нездужання.

Симптоми передозування дигоксину можуть розвинутися з боку:

серцево-судинної системи: фібриляція шлуночків, атріовентрикулярна блокада, екстрасистолія, шлуночкові тахікардії, аритмії, включаючи брадикардію;
шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, нудота, анорексія;
ЦНС: синкопальні стани, сплутаність свідомості (дуже рідко), мікро- / макропсія, зниження гостроти зору, порушення сприйняття кольорів, скотома (рідко), запаморочення, підвищена стомлюваність, головний біль.

Небезпечні симптоми – порушення ритму, внаслідок ризику летального наслідку у разі виникнення серцевої блокади з асистолією або шлуночкових аритмій.

Для лікування передозування застосовуються: прийом холестираміну, колестиполу або активованого вугілля, а також промивання шлунка. У разі виникнення аритмії вводиться внутрішньовенно крапельно калію хлорид (2-2,4 г) із інсуліном (10 ОД) у розчині 5% глюкози (500 мл), у разі досягнення концентрації калію в крові 4-5,5 ммоль / л введення треба припинити.

У разі порушення передсердно-шлуночкової провідності препарати, що містять калій, протипоказані до застосування.

У разі вираженої брадикардії застосовується розчин атропіну сульфату, а також кисень. Як дезінтоксикаційний засіб використовують етилендіамінтетраацетат і унітіол. Терапія симптоматична.

Пацієнтам із гіпокаліємією у разі відсутності повної блокади серця рекомендується вводити фармакологічні засоби, що містять калій, а у разі повної блокади серця проводиться електрокардіостимуляція. Під час виникнення аритмій рекомендується застосування пропранололу, фенітоїну, прокаїнаміду, лідокаїну.

У разі передозування дигоксину, що загрожує життю, треба ввести через мембранний фільтр фрагменти овечих антитіл, що зв'язують дигоксин (Digoxin immune Fab, Digitalis-Antidote BM); 40 мг антидоту зв'язують приблизно 0,6 мг дигоксину.

Обмінне переливання крові та діаліз у разі передозування цим фармакологічним засобом малоефективні.

Побічні ефекти

Під час прийому Дигоксину можуть розвинутися небажані реакції з боку:

крові та лімфи – агранулоцитоз, тромбоцитопенія, еозинофілія;
імунітету – набряк Квінке, кропив'янка, гіперемія, свербіж, висип, включаючи везикульозні, макулопапульозні, папульозні, еритематозні висипання;
ендокринної системи – у разі тривалого застосування у чоловіків можлива гінекомастія внаслідок естрогенної активності дигоксину;
психіки – слухові та зорові галюцинації (частіше у літніх пацієнтів), дезорієнтація, гострий психоз, судоми, амнезія, марення, сплутаність свідомості, депресія;
ЦНС – апатія, головний біль, підвищена стомлюваність, збудження, сонливість, занепокоєння, запаморочення, нервозність, жахіття, слабкість;
зору – світлобоязнь, затуманення зору, порушення зорового сприйняття (сприйняття навколишніх предметів у жовтому кольорі, рідше – у червоному, зеленому, коричневому, білому або синьому кольорі), ефект ореолу;
серцево-судинної системи – посилення / виникнення серцевої недостатності, подовження інтервалу PR, порушення провідності / ритму, включаючи монофокальну або мультифокальну екстрасистолію (особливо тригемінію, бігемінію), синоатриальну блокаду, синусову брадикардію; депресія сегменту ST, шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, пароксизмальна передсердна тахікардія, AV-блокада. Ці симптоми можуть вказувати на ранні ознаки високого дозування дигоксину;
шлунково-кишкового тракту – нудота, некроз / ішемія кишківника, порушення вісцерального кровообігу, блювання, абдомінальний біль, анорексія, діарея (найчастіше у літніх пацієнтів).

Побічні ефекти Дигоксину переважно дозозалежні, вони розвиваються у разі дозування, що перевищує потрібну для досягнення терапевтичної відповіді. Дози цього фармакологічного засобу підбираються та коригуються з урахуванням клінічного стану хворого.

Особливості застосування

Терапія Дигоксином проводиться під наглядом лікаря. Під час тривалого лікування ефективна індивідуальна доза препарату підбирається протягом 7-10 днів.

У разі прийому пацієнтом інших серцевих глікозидів у попередні 2 тижні до терапії Дигоксином застосовуються невисокі дози. За потреби прийому строфантину, його приймати рекомендується починати не раніше 24 годин після відміни Дигоксину.

З обережністю рекомендується застосовувати препарат пацієнтам:

з серцевою недостатністю та фібриляцією передсердь;
похилого віку, оскільки низька м'язова маса й можливе зниження функції нирок впливає на фармакокінетику дигоксину, внаслідок подовження періоду напіввиведення та більш високих сироваткових рівнів дигоксину підвищується ризик передозування, кумулятивного ефекту та побічних реакцій;
з імплантованим кардіостимулятором, порушенням функції нирок та ослабленим пацієнтам через токсичні реакції, що можуть виникнути під час застосування дозування, яке добре переноситься іншими хворими. Порушення функції нирок – найчастіше поширена причина виникнення глікозидної інтоксикації;
які мають захворювання щитоподібної залози. У разі зниженої функції щитоподібної залози рекомендуються зменшені початкові / підтримувальні дози. У разі гіпертиреозу є відносна резистентність до дигоксину, тому доза препарату може бути збільшена. Під час терапії тиреотоксикозу рекомендується зниження дозування цього фармакологічного засобу у разі досягнення контрольованого стану. Порушення функції щитоподібної залози впливає на чутливість до препарату незалежно від його рівня в крові;
з важкими респіраторними захворюваннями, оскільки існує ризик підвищення чутливості міокарда до глікозидів наперстянки;
з синдромами мальабсорбції або короткої кишки може знадобитися більш висока доза Дигоксину внаслідок порушення всмоктування;
мають ураження серцево-судинної системи на тлі захворювання Бері-бері (нестача вітаміну B1), якщо не лікувати авітаміноз B1, то можлива неадекватна реакція на препарат;
з «легеневим» серцем, гіпоксією, гіпотиреозом, гіпернатріємією, гіперкальціємією, гіпомагніємією, гіпокаліємією внаслідок підвищення ризику розвитку аритмій та дигіталісної інтоксикації. У разі порушення електролітного балансу потрібне коригування дозування Дигоксину, не рекомендується його застосування у високих дозах.

Скасування Дигоксину пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ та діуретики (або тільки діуретики), може призвести до клінічного погіршення стану.

DCCV (кардіоверсія постійним струмом) – найефективніший спосіб терапії тріпотіння передсердь. У разі глікозидної інтоксикації істотно підвищується ризик провокації небезпечних аритмій під час проведення DCCV, що є пропорційним величині розряду.

Пацієнтам, що планують проведення кардіоверсії, рекомендується припинити застосування Дигоксину, за можливості за 1-2 дні до процедури. У разі обов'язкового проведення кардіоверсії під час прийому цього препарату потрібен мінімальний ефективний розряд. Для терапії аритмій, спровокованих серцевими глікозидами, проведення DCCV неефективне.

Під час терапії Дигоксином потрібен постійний контроль рівня електролітів (магнію, кальцію та калію), функції нирок (визначення рівня креатиніну сироватки) й ЕКГ.

Внаслідок того, що дигоксин уповільнює атріовентрикулярну та синоатріальну провідність, прийом терапевтичних доз цього фармакологічного засобу викликає депресію сегмента ST та подовження інтервалу PR на електрокардіограмі. Також застосування препарату під час навантажувальних тестів може показати хибнопозитивні ST-T зміни на ЕКГ. Ці електрофізіологічні ефекти не свідчать про токсичність дигоксину та показують очікуваний ефект.

У хворих із систолічною дисфункцією лівого шлуночка та нормальним синусовим ритмом дигоксин збільшує толерантність до фізичних навантажень. Цей процес пов'язаний / не пов'язаний з покращенням гемодинамічного профілю. Для хворих, що мають суправентрикулярні аритмії, користь цього фармакологічного засобу менш помітна під час фізичного навантаження та більш очевидна у стані спокою.

Сироватковий рівень Дигоксину під час фізичних навантажень може різко зменшитися через підвищення його зв'язування у скелетних м'язах без змін клінічної ефективності препарату.

На період терапії Дигоксином рекомендується обмежити прийом продуктів, що містять пектини, та їжі, яка важко перетравлюється.

Спосіб застосування та дози

Таблетки Дигоксину потрібно ковтати цілими, не ламаючи та не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Застосовувати препарат рекомендується між прийомами їжі.

Доза Дигоксину встановлюється лікарем кожному пацієнту індивідуально.

Дітям з 10-річного віку та дорослим пацієнтам для швидкої дигіталізації рекомендується застосовувати по 2-4 таблетки (0,5-1 мг), потім протягом 2-3 днів – кожні 6 годин за 0,25-0,75 мг. У разі досягнення терапевтичного ефекту рекомендована підтримувальна доза становить 0,125 * -0,5 мг на добу за 1-2 прийоми.

Для повільної дигіталізації терапію рекомендується починати підтримуючою дозою – 0,125 * -0,5 мг / добу за 1-2 прийоми. Приблизно через 7 днів настає насичення. Для дорослих пацієнтів максимальна добова доза – 6 таблеток (1,5 мг).

Для швидкої дигіталізації дітям з 2-річного віку препарат застосовується із розрахунку 0,03-0,06 мг / кг маси тіла на день. Для повільної дигіталізації – ¼ дози для швидкого насичення.

Максимальна денна доза насичення становить 0,75-1,5 мг, а максимальна підтримувальна – 0,125 * -0,5 мг.

Пацієнтам дитячого віку доза насичення вводиться за кілька прийомів. Близько половини дози приймається як перша доза, потім кожні 4-8 годин – частки сумарної дози з оцінюванням клінічної відповіді до кожної наступної дози. У разі, коли клінічна відповідь вимагає коригування розрахованої дози насичення, то підтримувальну дозу розраховують, враховуючи фактично отриману дозу насичення.

* – за потреби прийому дигоксину в дозуванні 0,125 мг варто застосовувати цей фармакологічний засіб саме із таким дозуванням.

Хворим, у яких порушення функції нирок, рекомендується зниження дозування, оскільки дигоксин найчастіше виводиться нирками.

Літнім пацієнтам, враховуючи вікові особливості (низьку м'язову масу та зниження функції нирок), рекомендується з особливою увагою підбирати дозування препарату для запобігання передозуванню та розвитку токсичних реакцій.

Діти

Таблетки Дигоксину рекомендуються до застосування дітям старше 2-річного віку.

Застосування під час вагітності та годування груддю

До теперішнього часу відсутня інформація щодо можливої тератогенної дії дигоксину. Однак треба враховувати, що цей фармакологічний засіб проникає через плаценту та під час вагітності його кліренс подовжується. Тому вагітним жінкам можна застосовувати Дигоксин під наглядом лікаря тільки, коли користь для матері значно вища за потенційний ризик для ембріона / плода.

Також відомо, що дигоксин проникає у грудне молоко в концентрації, що не впливає негативно на немовля (рівень дигоксину в грудному молоці – 0,6-0,9% від рівня у крові матері). У разі прийому препарату жінками, що годують груддю, треба спостерігати за частотою серцевих скорочень у малюка.

Здатність впливати на швидкість реакції

Рекомендується утриматися від керування автотранспортом та іншими механізмами до з'ясування індивідуальної реакції на дигоксин внаслідок можливого розвитку побічних ефектів з боку зору та ЦНС.

Взаємодія з іншими лікарськими препаратами

Дигоксин – субстрат для Р-глікопротеїну. Фармакологічні засоби, що інгібують / індукують Р-глікопротеїн, впливають на фармакокінетику дигоксину (нирковий кліренс, рівень абсорбції у шлунково-кишковому тракті), змінюючи його рівень у сироватці крові.

Фармакологічні засоби, що підвищують у крові концентрацію дигоксину на менш ніж 50%. Телмісартан, рабепразол, лерканідипін, нікардипін, ніфедипін, дилтіазем, карведилол. До початку супутньої терапії рекомендується визначення сироваткових концентрацій дигоксину, знизити дозування препарату на 15-30% та продовжити контроль.

Фармакологічні засоби, що підвищують у крові концентрацію дигоксину на більш ніж 50%. Тіапаміл, фелодипін, верапаміл, ритонавір, ранолазин, нітрендипін, празозин, каптоприл, хінін, хінідин, пропафенон, дизопірамід, флекаїнід, дронадерон, аміодарон. У разі одночасного застосування цих препаратів із Дигоксином треба зменшити дозування останнього на 30-50% із обов'язковим контролем концентрації дигоксину в крові.

Фармакологічні засоби, що підвищують у крові концентрацію дигоксину (величина невідома). Тетрациклін, спіронолактон, топірамат, тразодон, нефазодон, пропантелін, омепразол, метформін, лансопразол, кетоконазол, ітраконазол, езомепразол, епопростенол, дифеноксилат, ібупрофен, аспірин, індометацин, диклофенак, циклоспорин, триметоприм, гідроксихлорохін, хлорохін, гентаміцин, телітроміцин, еритроміцин, кларитроміцин, азитроміцин, аторвастатин, діазепам, алпразолам. Перед одночасним застосуванням треба визначити сироватковий рівень дигоксину, а за потреби зменшити дозування Дигоксину та продовжити контроль.

Лоперамід збільшує абсорбцію дигоксину через зменшення перистальтики кишківника.

Фармакологічні засоби, що знижують рівень дигоксину у крові. Фенілбутазон, барбітурати, фенітоїн, сульфасалазин, сукральфат, сальбутамол, рифампіцин, карбімазол, пеніциламін, неоміцин, міглітол, метоклопрамід, гідралазин, нітропрусид, каолін-пектин, ексенатід, колестипол, холестирамін, деякі цитостатики, антациди, адреналін (епінефрин), акарбоза, препарати звіробою, деякі проносні, продукти з високим вмістом висівок. До одночасного застосування треба визначити сироваткові концентрації дигоксину, за потреби дозу Дигоксину збільшують на 20-40% та продовжують контроль рівня дигоксину.

Діуретики, включаючи калійзберігаючі, тіазидні та петльові, ацетазоламід. У разі розвитку гіперкальціємії, гіпомагніємії, гіпокаліємії на фоні діуретиків підвищуються ризик розвитку аритмій та кардіотоксичність дигоксину. Ці фармакологічні засоби незначно впливають на зниження ниркової канальцевої секреції дигоксину, підвищуючи його концентрацію у крові. За потреби застосовуються препарати, що містять калій, та коригується електролітний дисбаланс. Для усунення аритмії та гіпокаліємії періодично застосовуються калійзберігаючі діуретики (триамтерен, спіронолактон), однак треба враховувати, що може розвинутися гіпонатріємія. У разі одночасного застосування серцевих глікозидів з діуретиками рекомендується оптимальне дозування.

Калій. У разі одночасного прийому Дигоксину з препаратами, що містять калій, зменшується розвиток побічних реакцій.

Карбеноксолон, препарати кортикотропіну, кортикостероїди. Ці фармакологічні засоби затримують рідину та натрій в організмі, викликають втрату калію. Тому збільшується ризик розвитку серцевої недостатності, аритмій та токсичності дигоксину. Внаслідок цього за пацієнтами, які перебувають на тривалій терапії кортикостероїдами, потрібен контроль їхнього загального стану.

Солі літію, амфотерицин. Спричиняють гіпокаліємію та збільшують ризик появи аритмій, а також підвищують кардіотоксичність дигоксину.

Кальцій. У дигіталізірованних хворих фармакологічні засоби, що містять кальцій, під час внутрішньовенного введення (особливо швидкого) призводять до серйозних аритмій та підсилюють токсичність глікозидів. Одночасне їх застосування не рекомендується.

Терипаратид, вітамін D та його аналоги (ергокальціферол). У сироватці крові підвищують рівень кальцію і, відповідно, підсилюють токсичність Дигоксину.

Дофетилід. Під час застосування цього препарату посилюється ризик аритмії типу «torsades de pointes».

Адреноміметичні засоби. Серед них: резерпін, трициклічні антидепресанти, селективні агоністи β2-рецепторів (у т. ч. сальбутамол), допамін, норадреналін, адреналін (адреналін) підсилюють ризик появи аритмій.

Морацизин. Викликає істотне подовження інтервалу QT та додаткові небажані ефекти на серцеву провідність, внаслідок чого можлива AV-блокада.

Міорелаксанти (тизанідин, панкуроній, суксаметоній, едрофонія). Внаслідок швидкого виведення з клітин міокарда калію викликає атриовентрикулярну блокаду, надмірну брадикардію та посилення гіпотензії. Тому одночасне застосування з Дигоксином не рекомендується.

Бета-адреноблокатори, включаючи блокатори кальцієвих каналів та соталол. У разі одночасного застосування з Дигоксином підвищують адитивний вплив на провідність AV-вузла та ризик появи проаритмічної події, що може призвести до повної блокади серця та брадикардії.

Антагоністи ангіотензину II й інгібітори АПФ. Викликають гіперкаліємію, зменшуючи зв'язування дигоксину в тканинах, та призводять до підвищених концентрацій дигоксину. Ці фармакологічні засоби погіршують функцію нирок, що призводить до порушення ниркової екскреції, тим самим підвищуючи рівень дигоксину в крові. Одночасний прийом із каптоприлом пов'язаний зі збільшенням концентрації дигоксину в сироватці, однак це клінічно значуще тільки у хворих, що мають важку застійну серцеву недостатність та порушення функції нирок.

Телмісартан. Також підвищує концентрацію дигоксину в сироватці крові. Тому у разі одночасного прийому з Дигоксином потрібен контроль за станом хворих.

З іншими антагоністами ангіотензину II (валсартаном, лозартаном, ірбесартаном, епросартаном, кандесартан) або інгібіторами АПФ (трандолаприлом, раміприлом, квінаприлом, периндоприлом, моексиприлом, лізиноприлом, імідаприлом, еналаприлом, цілазаприлом) клінічно значущої взаємодії не зафіксовано. Однак рекомендується контролювати терапевтичні ефекти одночасного прийому цих препаратів з Дигоксином.

Фенітоїн. Для терапії дигоксин-індукованої аритмії не рекомендується внутрішньовенне введення фенітоїну, оскільки це може призвести до зупинки серця.

Мефлохін. Підвищується ризик розвитку брадикардії.

Колхіцин. Збільшується ризик розвитку міопатії.

Фенотіазинові похідні й аміназин. Зменшують дію серцевих глікозидів.

Похідні ксантину (фармакологічні засоби теофіліну або кофеїну). Іноді призводять до виникнення аритмій.

Антихолінестеразні препарати. Підсилюють брадикардію, яку можна послабити / усунути внутрішньовенним введенням атропіну сульфату.

Рофекоксиб, піроксикам, мелоксикам, кетопрофен, еторикоксиб. Не впливають на концентрацію дигоксину в крові.

Натрію аденозинотрифосфат. Не рекомендується приймати одночасно з серцевими глікозидами у високих дозах, оскільки значно збільшується ризик появи небажаних ефектів з боку серцево-судинної системи.

Напроксен (належить до препаратів НПЗП). Підвищує рівень серцевих глікозидів у крові, а також може призвести до зниження функції нирок та загострення серцевої недостатності.

Кислоти етилендіамінтетраоцтової динатрієвої солі. Призводить до зниження токсичності серцевих глікозидів та ефективності.

Гормони щитоподібної залози. Гіпотиреоїдним пацієнтам за потреби рекомендується збільшити дозування глікозидів.

Парацетамол. Надходили дані про зниження виділення нирками серцевих глікозидів під впливом парацетамолу. Однак клінічне значення такої взаємодії недостатньо вивчене.

Наркотичні анальгетики. Одночасне застосування серцевих глікозидів і фентанілу може призвести до розвитку гіпотензії.

Умови та термін зберігання

За температури до + 25 ° С Дигоксин можна зберігати протягом 5 років.

Ціна

40 таблеток Дигоксину по 0,25 мг можна купити за ціною від 6,8 грн до 9,7 грн.