Амарил: інструкція, застосування, ціна

Купити на Liki24 зі знижкою 30% Купити

Амарил – препарат, який застосовується при цукровому діабеті.

Склад і форма випуску

Головна діюча речовина: глімепірид, метформін. 1 таблетка Амарилу містить у собі 2,0 мг глімепіриду мікронізованого та 500 мг метформіну гідрохлориду.

Додаткові речовини: лактози, моногідрат, натрію амілопектину гліколят, повідон К–30, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, магнію стеарат.

Склад оболонки: гідроксипропілметилцелюлоза, поліетиленгліколь 6000, титану діоксид (Е 171), віск карнаубський.

Глімепірид – це діюча речовина, яка має гіпоглікемічну активність при пероральному застосуванні та належить до групи похідних сульфонілсечовини. Її можна застосовувати у разі інсулінонезалежного цукрового діабету.

Впливає глімепірид шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з β–клітин підшлункової залози. Як і інші похідні сульфонілсечовини, він підвищує чутливість β–клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Крім того, він, як і інші похідні сульфонілсечовини, чинить виражену позапанкреатичну дію.

Метформін є бігуанідом з гіпоглікемічною дією, яка проявляється у зниженні як базального рівня глюкози в плазмі, так і її рівня в плазмі після прийому їжі. Він не стимулює секрецію інсуліну, отже, не призводить до розвитку гіпоглікемії.

Механізм метформіну зумовлений:

зменшенням вироблення глюкози печінкою шляхом інгібування глюконеогенезу й глікогенолізу;
збільшенням чутливості до інсуліну, поліпшенням периферичного захоплення й знищення глюкози у м'язах;
затримкою абсорбції глюкози в кишківнику.

Також метформін стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтазу, та підвищує транспортну здатність специфічних мембранних переносників глюкози.

Фармакокінетичні характеристики

Глімепірид:

біодоступність глімепіриду після внутрішнього застосування становить 100%. Прийом їжі не впливає на всмоктування, лише дещо знижується його швидкість. Максимальної концентрації досягає у організмі приблизно через 2,5 години. Далі зв'язується з білками крові на 99%.

Діюча речовина, глімепірид, може проникати у грудне молоко та через плаценту.

Період напіввиведення, який залежить від концентрації в крові, становить 5–8 годин.

Метаболізується переважно у печінці та перетворюється на два метаболіти. З організму 65% виводиться із сечею, а 35 % з калом. У незмінному стані речовина до сечі не потрапляє.

Метформін:

Опісля внутрішнього застосування метформіну максимальної концентрації у крові він досягає за 2,5 години. Біодоступність речовини становить близько 50–60 %.

Прийом їжі трохи подовжує час абсорбції метформіну. Зв’язування з білками крові є незначним. Метформін розподіляється більше в еритроцитах.

З організму метформін виходить у незміненому стані з сечею. Ніяких метаболітів не було виявлено.

Нирковий кліренс метформіну становить >400 мл/хв, що свідчить про те, що метформін виводиться шляхом клубочкової фільтрації і канальцевої секреції. Після прийому дози внутрішньо період напіввиведення становить приблизно 6,5 годин. Якщо функція нирок погіршена, нирковий кліренс зменшується відповідно до кліренсу креатиніну, через що час напіввиведення збільшується, що призводить до збільшення рівня метформіну в плазмі крові.

Показання до застосування

Препарат Амарил можна використовувати як дієтичну та харчову добавку хворим на цукровий діабет (ІІ типу) у таких випадках:

при монотерапії глімепіридом або метформіном, яка не забезпечує належного рівня контролю цукру у крові;
у разі заміни комбінованого лікування глімепіридом та метформіном.

Протипоказання

Протипоказано застосовувати Амарил у таких випадках:

при наявній підвищеній чутливості до діючої речовини та інших компонентів складу;
при інсулінозалежному цукровому діабеті І типу, діабетичній кетонемії та прекомі, гострому або хронічному метаболічному ацидозі;
хворим, які мають печінкові захворювання: печінкова недостатність, тяжкі порушення функції печінки (якщо спостерігаються важкі порушення функції печінки та нирок для досягнення належного контролю над рівнем цукру в крові, необхідно перевести пацієнта на інсулін);
під час перебування на гемодіалізі;
вагітним жінкам, матерям, які годують груддю, та жінкам, які планують вагітність;
при голодуванні та недоїданні;
при гіперфункції гіпофіза та надниркових залоз;
при інфаркті легенів, тяжких порушеннях легеневої функції та інших захворюваннях, які можуть супроводжуватися серцевою або легеневою недостатністю;
якщо пацієнт надмірно вживає алкоголь;
при дегідратації організму: шлунково–кишкових розладах, зокрема діареї та блюванні;
при застійній серцевій недостатності, недавно перенесеному інфаркті міокарда та тяжкій серцево–судинний недостатності;
пацієнтам з генетичними захворюваннями: непереносимість галактози, недостатність лактази Лапа або синдром мальабсорбції глюкози/галактози;
після тяжких інфекцій, до та після операцій, при серйозних травмах;
якщо у пацієнта є схильніcть до розвитку лактатацидозу, якщо вже були випадки лактатацидозу в історії хвороби;
при нирковій недостатності або порушеннях функції нирок;
пацієнтам, які мають гострі симптоми, що можуть обумовлювати порушення функції нирок (дегідратація, тяжка інфекція, шок);
при рентгенологічних дослідженнях із внутрішньосудинним введенням контрастних засобів, що містять йод: внутрішньовенна урографія, внутрішньовенна холангіографія, ангіографія та комп’ютерна томографія (КТ), адже це може спричинити гостре порушення функції нирок та молочнокислий ацидоз у пацієнтів, які приймають препарат Амарил.

Увага!

При застосуванні Амарилу є ризик розвитку гіпоглікемії або важкого лактатацидозу. Також збільшується ймовірність виникнення серцево–судинних ускладнень та навіть летальних випадків від цього.

Відомо, що застосування пероральних цукрознижувальних засобів порівняно з терапією за допомогою лише контролю дієти пацієнтів або дієти із застосуванням інсуліну призводить до зростання смертельних наслідків від серцево–судинних ускладнень.

Пацієнтів потрібно повідомити про потенційну небезпеку та переваги застосування глімепіриду та альтернативних схем терапії.

Передозування

Передозування речовиною глімепірид може спровокувати появу гіпоглікемії. Потрібно негайно звернутися до лікаря, якщо виявили симптоми передозування. Відразу після потрібно прийняти цукор, бажано у формі глюкози.

Також препарат містить речовину метформін, через яку можливий розвиток лактатацидозу. Після прийому метформіну гідрохлориду у дозах до 85 г гіпоглікемія не спостерігається. Метформін виводиться завдяки діалізу (при кліренсі до 170 мл/хв за умов задовільної гемодинаміки). Тому за підозри на передозування метформіном проведення гемодіалізу є найефективнішим методом для виведення з організму надмірної кількості препарату.

Лікування передозування: пероральний прийом глюкози, корекція дозування препарату або дієти, запобігання адсорбції препарату шляхом штучного викликання блювання з подальшим прийомом солодких неалкогольних напоїв або води, що містять активоване вугілля і сульфат натрію (проносне), промивання шлунку.

Випадки важкого передозування, втрата свідомості та інші серйозні неврологічні порушення є невідкладними медичними станами, які потребують негайного лікування і госпіталізації пацієнта.

Якщо підозрюється гіпоглікемічна кома або вона вже встановлена, пацієнту потрібно ввести у вигляді швидкої внутрішньовенної ін’єкції концентрований (50 %) розчин глюкози або 40 мл 20 % розчину глюкози, а потім проводити тривале інфузійне введення менш концентрованого (10 %) розчину глюкози зі швидкістю, яка забезпечує підтримання стабільного рівня глюкози в сироватці крові вище 100 мг/дл.

Побічні реакції

Небажані побічні реакції можуть виникати з боку:

Шлунково–кишкового тракту: діарея, нудота, блювання, здуття живота, відсутність апетиту, диспепсія, закреп, біль у животі.

Оскільки симптоми з боку шлунково–кишкового тракту на початку лікування є дозозалежними, їх прояви можна зменшити шляхом поступового підвищення дози та прийому препарату під час їжі. Оскільки значуща діарея чи блювання можуть призводити до дегідратації організму та преренальної азотемії, у такій ситуації прийом препарату потрібно тимчасово припинити. Виникнення неспецифічних шлунково–кишкових симптомів у пацієнтів, які приймають стабільні дози препарату Амарил, може бути пов’язаним із супутніми захворюваннями або лактатацидозом, а не із застосуванням препарату.

Органів чуття: виникнення металевого присмаку у роті, який зазвичай зникає самостійно. На початку терапії можлива поява транзиторних порушень зору, що зумовлені зміною рівня глюкози в крові.

Шкірного покриву: деколи виникають алергічні або псевдоалергічні реакції: еритема, свербіж, кропив’янка або висип на тілі. Переважно вони проходять у легкій формі, але можуть прогресувати до серйозних та супроводжуватися задишкою та падінням артеріального тиску, іноді до розвитку шоку. При виникненні кропив’янки потрібно терміново звернутися до лікаря. Можливі перехресні алергічні реакції з сульфонілсечовиною або сульфаніламідом чи їх похідними.

Крові та лімфи: рідко можлива тромбоцитопенія, в дуже рідкісних випадках лейкоцитопенія або гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія. Необхідне ретельне спостереження за станом пацієнта, адже під час терапії препаратом Амарил разом з іншими препаратами сульфонілсечовини спостерігалися випадки апластичної анемії. При виникненні таких симптомів прийом препарату потрібно завершити та почати відповідне лікування.

У пацієнтів, які тривалий час приймали метформін, спостерігали зниження рівня вітаміну В12 у крові. Рівень фолієвої кислоти в крові суттєво не знижувався. Під час прийому препарату Амарил спостерігалася тільки мегалобластна анемія без збільшення частоти симптомів невропатії. У зв’язку з цим необхідно ретельно контролювати рівень вітаміну В12 у сироватці крові або періодично додатково вводити парентерально вітамін В12.

Печінки та жовчовивідних шляхів: можливе підвищення активності печінкових ферментів та порушення функції печінки: холестаз і жовтяниця, а також гепатит, який може розвиватися до печінкової недостатності.

Загальне: алергічний васкуліт, гіперчутливість шкіри до світла та зниження рівня натрію в сироватці крові.

У разі виникнення таких небажаних симптомів пацієнт повинен терміново повідомити про це лікаря. Деякі побічні реакції, зокрема тяжка гіпоглікемія, деякі зміни показників крові, тяжкі алергічні або псевдоалергічні реакції та печінкова недостатність, за певних умов можуть становити загрозу для життя.

Особливості застосування

Особливі застереження:

На початку терапії Амарилом потрібний ретельний контроль над пацієнтами щодо їх стану через підвищений ризик виникнення гіпоглікемії. Найбільша ймовірність розвитку гіпоглікемії є у таких груп хворих:

які не мають бажання та можливості повноцінно харчуватись або нездатність пацієнта до співпраці з лікарем (частіше старші люди);
хворі, які мають дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів, тяжкий міокінез;
люди, які споживають алкогольні напої у надмірних кількостях;
при порушеннях функціонування нирок (адже це може призвести до підвищеної чутливості до цукрознижувального ефекту глімепіриду);
при тяжких порушеннях функції печінки;
під час передозування препаратом;
при певних декомпенсованих захворюваннях ендокринної системи: порушення функції щитовидної залози та аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність, які можуть впливати на вуглеводний обмін та контррегуляцію гіпоглікемії;
при суміжному прийомі деяких інших лікарських засобів (детальніше у розділі «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

За наявності таких чинників, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, потрібно змінювати дозування Амарилу або всю схему терапії. Це потрібно виконати також у разі будь–якого захворювання або зміни способу життя хворого. Симптоми гіпоглікемії, що спричинені адренергічною контррегуляцією, можуть бути непомітні або зовсім відсутні тоді, коли гіпоглікемія розвивається поступово: у старших пацієнтів від 55 років, у хворих на вегетативну нейропатію або в тих, хто одночасно здійснює лікування симпатолітиками.

Загальні особливості застосування:

Гіпоглікемія

Відомо, що незалежно від початкових успіхів вжитих запобіжних заходів, можливі повторні епізоди гіпоглікемії. У зв’язку з цим пацієнт повинен перебувати під ретельним контролем стану здоров'я. Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, відчуття сильного голоду, нудота, блювання, сильна втома, сонливість, апатія, безсоння, порушення сну, неспокій, агресивність, порушення концентрації та уваги, зниження швидкості реакції, депресія, сплутаність свідомості, порушення мовлення, афазія, порушення зору, тремор, парези, порушення чутливості, запаморочення, втрата самоконтролю, делірій, судоми всього тіла, втрата свідомості, кома, поверхневе дихання та брадикардія.

Окрім цього, також можливі ознаки адренергічної контррегуляції: надмірне потовиділення, липка шкіра, тривожність, тахікардія, артеріальна гіпертензія, посилене серцебиття, напад стенокардії та серцеві аритмії.

Тяжкий випадок гіпоглікемії вимагає негайного медичного втручання, а за певних обставин – і госпіталізації хворого. Її можна усунути за допомогою прийому вуглеводів (глюкози чи цукру у дозуванні 20 г). Для уникнення ускладнень пацієнту знадобиться допомога сторонніх осіб, тому рідні та близькі пацієнта мають бути повідомлені про випадки гіпоглікемії.

Лактатацидоз

Лактатацидоз – рідкісне, але серйозне метаболічне ускладнення, що розвивається внаслідок кумуляції метформіну під час лікування Амарилом. Якщо цей стан виникає, то майже у половини пацієнтів він закінчується летально. Лактатацидоз також може виникати при деяких патофізіологічних станах, зокрема при цукровому діабеті, а також на фоні значної гіпоперфузії тканин і гіпоксемії. Для такого стану характерне підвищення рівня лактату в крові (> 5 ммоль/л), зниження рН крові, порушення електролітного балансу зі збільшенням аніонного інтервалу та збільшення співвідношення лактат/піруват. У разі, коли лактатацидоз спричинений метформіном, рівень метформіну у плазмі крові здебільшого перевищує 5 мкг/мл.

Ризик виникнення лактатацидозу зростає відповідно до рівня тяжкості ниркової дисфункції та віку хворого. Однак ризик виникнення лактатацидозу у пацієнтів, які приймають метформін, можна значно знизити шляхом постійного спостереження за функціонуванням нирок та застосування мінімальних ефективних доз метформіну. Крім того, при виникненні будь–яких станів, які супроводжуються гіпоксемією, дегідратацією або септицемією, прийом препарату потрібно зразу завершити.

Також препарат не варто застосовувати пацієнтам із клінічними або лабораторними ознаками захворювання печінки, оскільки можливе порушення печінкової функції та здатність до виведення лактату. Потрібно уникати пацієнтам надмірного вживання алкогольних напоїв під час лікування Амарилом, адже алкоголь посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Також прийом препарату потрібно на деякий час зупинити перед проведенням будь–яких досліджень із внутрішньосудинним введенням рентгеноконтрастних засобів і перед будь–яким хірургічним втручанням.

Часто лактатацидоз починається майже безсимптомно та супроводжується тільки неспецифічними ознаками, такими як загальне нездужання, міалгія, респіраторний дистрес–синдром, посилення сонливості та неспецифічний абдомінальний дискомфорт. При більш вираженому ацидозі можуть спостерігатися гіпотермія, артеріальна гіпотензія та резистентна брадіаритмія. Пацієнт повинен знати про ці можливі ознаки для швидкого виявлення.

Для виявлення лактатацидозу ефективне буде дослідження таких показників, як рівень електролітів та кетонових тіл у крові, рівень цукру в крові, рН крові, концентрація лактату та метформіну в крові. Після досягнення стабілізації при прийомі будь–якої дози препарату Амарил шлунково–кишкова симптоматика, яка часто спостерігається на початку терапії метформіном, найімовірніше, не буде пов’язаною із застосуванням препарату. Шлунково–кишкові симптоми, що виникли пізніше, можуть бути спричинені лактатацидозом або іншим серйозним захворюванням.

Рівень лактату у плазмі венозної крові натще, що перевищує верхню межу норми, але нижче 5ммоль/л, у пацієнтів, які приймають цей препарат, не обов’язково означає неминучу появу лактатацидозу. Він може пояснюватися іншими механізмами, такими як, наприклад, незадовільний контроль цукрового діабету або ожиріння, інтенсивне фізичне навантаження, або ж проблемами технічного характеру при проведенні аналізу крові.

Ймовірну появу лактатацидозу можна спостерігати у будь–кого хворого на діабет, у кого наявний метаболічний ацидоз, а його ознаки (кетонурія та кетонемія) відсутні.

Потрібно знати. що лактатацидоз є невідкладним станом, що вимагає лікування у стаціонарі. Пацієнтам з лактатацидозом, які застосовують цей препарат, потрібно одразу завершити прийом та вжити необхідних загальних підтримуючих заходів. У зв’язку з тим, що метформіну гідрохлорид виводиться методом діалізу (при кліренсі до 170 мл/хв за умов належної гемодинаміки), рекомендовано негайно провести гемодіаліз з метою корекції ацидозу та виведення накопиченого метформіну. Такі лікувальні заходи часто призводять до швидкого усунення симптомів та лактатацидозу.

Оптимальний рівень цукру в крові слід підтримувати шляхом одночасного дотримання дієти та достатнього рівня фізичного навантаження, а також, за необхідності, шляхом зниження маси тіла та за допомогою регулярного прийому Амарилу. Ознаками неналежного рівня цукру в крові є олігурія, спрага, полідипсія, сухість шкіри.

На початку терапії пацієнтів потрібно повідомити про користь та потенційний ризик, пов’язаний із застосуванням засобу Амарил, а також про важливість дотримання дієти та регулярного фізичного навантаження.

Необхідно стежити за реакцією пацієнта на всі заходи лікування діабету шляхом періодичного вимірювання рівня цукру в крові на голодний шлунок та глікозильованого гемоглобіну з метою досягнення нормального рівня цих показників. Показник глікозильованого гемоглобіну може бути ефективним при оцінці тривалого контролю глікемії.

Якщо пацієнт лікується в іншого лікаря (наприклад, під час госпіталізації, внаслідок нещасного випадку, за необхідності звернутися по медичну допомогу у вихідні дні), він повинен обов’язково повідомити про поточну ситуацію з контролю діабету та про лікарські засоби, які приймалися ним раніше.

У деяких стресових ситуаціях, наприклад, при травмі, хірургічному втручанні, інфекційному захворюванні з високою температурою, регуляція рівня цукру в крові може погіршуватися і для забезпечення належного метаболічного контролю може знадобитись тимчасове переведення пацієнта на інсулін.

Лікування препаратом Амарил слід розпочинати з мінімальних доз. Під час лікування цим препаратом необхідно регулярно контролювати рівень глюкози в крові та сечі. Крім цього, рекомендовано визначати рівень глікозильованого гемоглобіну. Необхідно також оцінювати ефективність лікування, і, якщо вона є недостатньою, слід одразу ж перевести пацієнта на іншу терапію.

Можливе зниження уваги та швидкості реакції, спричинене гіпо– або гіперглікемією, особливо на початку терапії, при переході з одного лікарського засобу на інший або при нерегулярному прийомі Амарилу. Це може негативно позначитися на здатності керувати автомобілем або працювати з іншими рухомими механізмами.

Контроль функції нирок

Відомо, що метформін виводиться переважно нирками, тому ризик його кумуляції та розвитку лактатацидозу зростає пропорційно до ступеня тяжкості ниркової патології. Через це пацієнтам, у яких рівень креатиніну в сироватці крові перевищує верхню вікову межу норми, заборонено застосовувати цей препарат. Для пацієнтів від 55 років потрібне обережне розділення дози препарату Амарил для того, щоб визначити мінімальну дозу, що виявляє належний глікемічний ефект, оскільки з віком функція нирок знижується. У такої групи пацієнтів потрібно регулярно контролювати функцію нирок, а цей препарат зазвичай не можна титрувати до максимальної дози. Необхідно оцінювати та підтверджувати нормальний стан функції нирок перед початком лікування та не рідше разу на рік після початку лікування Амарилом.

Одночасне застосування інших лікарських засобів, які можуть негативно позначитися на нирковій функції або фармакокінетиці метформіну

Одночасне застосування лікарських засобів, що можуть негативно позначитися на нирковій функції або спричиняти значні зміни в гемодинаміці, або ж вплинути на фармакокінетику препарату Амарил, зокрема катіонні препарати, необхідно здійснювати обережно, оскільки їх виведення здійснюється нирками шляхом канальцевої секреції. Особлива обережність необхідна у ситуаціях, за яких може розвинутися порушення функції нирок, наприклад, на початку антигіпертензивного лікування або під час лікування діуретиками чи нестероїдними протизапальними препаратами.

Діабетоподібні симптоми

Препарат Амарил потрібно призначати лише пацієнтам з діагнозом цукровий діабет ІІ типу. Також потрібно звертати увагу на захворювання, які супроводжуються діабетоподібними симптомами: ниркова глюкозурія, вікові порушення метаболізму глюкози, дисфункція щитовидної залози та ін., зокрема порушення толерантності до глюкози чи наявність глюкози у сечі.

Коригування дози препарату Амарилу

Для деяких пацієнтів може бути необхідним припинення застосування пероральних протидіабетичних препаратів або зниження їх дози. Для багатьох пацієнтів ефективність пероральних протидіабетичних препаратів знижується з часом через прогресування основного захворювання або виникнення інфекційних ускладнень. Таким чином, рішення щодо продовження лікування цим препаратом, вибору його дози та одночасного призначення іншого препарату потрібно приймати на основі таких факторів, як раціон харчування, зміна маси тіла, рівень цукру в крові, наявність інфекції тощо.

Гіпоксичні стани

Серцево–судинний колапс (шок) будь–якого походження, гостра застійна серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, для яких характерна гіпоксемія, можуть супроводжуватися розвитком лактатацидозу, а також можуть спричинити преренальну азотемію. Якщо у пацієнтів, які застосовують Амарил, виникнуть подібні стани, прийом препарату потрібно одразу завершити.

Рівні вітаміну В12

Спостерігалося зниження рівня вітаміну В12 у сироватці крові нижче норми, яке не супроводжувалося жодними клінічними ознаками. Ймовірно, це зниження обумовлено впливом комплексу вітаміну В12–внутрішній фактор на абсорбцію вітаміну В12, проте воно дуже рідко супроводжується анемією і при припиненні прийому цього препарату або при призначенні вітаміну В12 швидко зникає. Пацієнтам, які приймають Амарил, рекомендовано щорічно робити аналіз крові, а при виявленні відхилень від норми – проводити необхідне обстеження та лікування. У деяких осіб (із недостатнім рівнем споживання або засвоєння вітаміну В12 чи кальцію) спостерігається схильність до зниження рівня вітаміну В12 нижче норми. Для таких пацієнтів може бути корисним регулярне, кожні 2–3 роки, визначення рівня вітаміну В12 у крові.

Зміна клінічного стану пацієнта з раніше контрольованим цукровим діабетом

Виникнення відхилень лабораторних показників від норми або клінічних ознак нездужання (особливо таких як підвищена втомлюваність, нечітко виражене захворювання) у пацієнта, в якого раніше був досягнутий контроль над перебігом цукрового діабету при застосуванні таблеток метформіну, потребує негайного обстеження з метою виключення кетоацидозу або лактатацидозу. Необхідно визначити концентрацію електролітів і кетонових тіл у сироватці крові, рівень глюкози в крові, а також, якщо є показання, рН крові, рівні лактату, пірувату та метформіну. При виникненні будь–якої форми ацидозу прийом препарату Амарил потрібно одразу завершити та розпочати інші необхідні методи коригування.

Втрата контролю за рівнем глюкози в крові: може спостерігатися тимчасова втрата контролю за рівнем глюкози в крові, якщо пацієнт у стабільному стані на фоні будь–якої схеми лікування зазнає стресу, наприклад, у таких ситуаціях, як висока температура тіла, тремор, інфекція або хірургічне втручання. У таких випадках може виникнути необхідність відмінити прийом цього препарату та тимчасово призначити інсулін. При повторній втраті контролю при лікуванні препаратом Амарил необхідно розглянути інші схеми лікування, включаючи початок інсулінотерапії.

Пацієнти з особливими умовами роботи

Пацієнти, які працюють на висоті або керують автомобілем, повинні бути обережними, оскільки зрідка може виникати тяжкий лактатацидоз або тяжка пізня гіпоглікемія. Такі пацієнти та їхні родичі та близькі повинні бути попереджені про небезпеку, пов’язану з лактатацидозом або гіпоглікемією, та бути особливо уважними.

Пацієнтів потрібно проінформувати про безпеку, ефективність та альтернативні способи лікування при застосуванні препарату Амарил. Також вони мають знати про важливість регулярного прийому їжі та дотримання дієти, регулярного виконання фізичних вправ, а також про необхідність здійснювати регулярний контроль за рівнем цукру в крові, глікозильованим гемоглобіном, нирковою функцією та гематологічними показниками. Пацієнти з ожирінням повинні дотримуватися низькокалорійної дієти.

Важливо пояснити, в чому полягає небезпека виникнення лактатацидозу, якими симптомами він супроводжується і які стани сприяють його розвитку. Пацієнтам необхідно вказати на негайне припинення прийому Амарилу та на те, що потрібно негайно звернутися до лікаря у разі виникнення таких симптомів, як гіпервентиляція нез’ясованого походження, міалгія, загальне нездужання, незвична сонливість або інші неспецифічні симптоми. Після досягнення стабілізації (при прийомі будь–якої дози препарату Амарил) шлунково–кишкова симптоматика, яка часто спостерігається на початку терапії метформіном, найімовірніше, не буде пов’язаною із застосуванням препарату. Шлунково–кишкові симптоми, що виникли пізніше, можуть бути спричинені лактатацидозом або іншим серйозним хворобами та станами.

Лікування пацієнтів з дефіцитом глюкозо–6–фосфатдегідрогенази препаратами сульфонілсечовини може призвести до гемолітичної анемії. Оскільки глімепірид належить до похідних сульфонілсечовини, потрібно обережно ставитися до таких пацієнтів та зважати на доцільність призначення альтернативного лікування.

Необхідно підбирати дозу метформіну з урахуванням стану функції нирок та за необхідності здійснювати спостереження за функцією нирок. Відомо, що метформін та глімепірид виводяться переважно нирками у пацієнтів старшого віку. Оскільки ризик розвитку тяжких побічних реакцій на Амарил у пацієнтів з порушенням ниркової функції значно вищий, препарат можна приймати тільки пацієнтам з нормальною функцією нирок.

Безпека та ефективність застосування препарату дітям молодше 18 років не досліджені.

Монотерапія метформіном

До початку лікування метформіном необхідно підтвердити, що пацієнт хворіє на цукровий діабет ІІ типу. Доведено, що метформін при монотерапії не виявляє негативного ефекту на ріст та статеве дозрівання пацієнтів, проте наразі відсутні результати довгострокових досліджень з оцінки цих специфічних аспектів. Рекомендовано контролювати вплив метформіну на ці параметри, коли препарат призначається дітям, особливо тим, які не досягли підліткового віку.

Інше:

Вплив на вагу тіла

Цей препарат не призводить до збільшення ваги у пацієнтів, які хворіють на цукровий діабет ІІ типу. Стабілізація або зниження маси тіла при застосуванні цього препарату обмежують несприятливий вплив інших факторів ризику, пов’язаних зі збільшенням маси тіла. При тривалому застосуванні препарату досягається більш стабільний глікемічний контроль та зниження ризику діабетичних ускладнень.

Зловживання препаратом або розвиток залежності від Амарилу

Метформіну гідрохлорид не має жодних фармакодинамічних властивостей, які могли б призводити до його немедичного застосування як рекреаційного наркотику або до виникнення лікарської залежності.

Лабораторні показники

Потрібно час від часу перевіряти показники крові, наприклад, гемоглобін/гематокрит і еритроцитарні показники та функцію нирок (креатинін плазми крові), принаймні щорічно. При застосуванні метформіну мегалобластна анемія спостерігається рідко, однак якщо є підозра на її виникнення, необхідно виключити можливий дефіцит вітаміну В12.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Протипоказано застосовувати Амарил вагітним жінкам, матерям, які годують груддю, та жінкам репродуктивного віку, які планують вагітність, оскільки існує ризик появи токсичного впливу на плід чи дитину.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Прийом Амарилу трохи впливає на швидкість реакції під час керування автотранспортом та іншими рухомими механізмами, тому варто дотримуватися обережності за кермом під час терапії Амарилом.

Спосіб застосування та дозування

Дозування препарату та тривалість терапії визначається у індивідуальному порядку залежно від рівня глюкози в крові.

Зазвичай лікування рекомендовано розпочинати з найменших ефективних доз та збільшувати дозування залежно від рівня глюкози в крові. Для цього потрібно здійснювати регулярний контроль за рівнем глюкози в крові.

Дорослі

Препарат Амарил потрібно приймати 1 або 2 рази на день до або під час прийому їжі.

У разі переходу від комбінованої терапії глімепіридом та метформіном у вигляді окремих таблеток Амарил призначають з огляду на те дозування, яке вже застосовує пацієнт.

Діти

Препарат Амарил можна застосовувати тільки дорослим. Безпека та ефективність застосування Амарилу у педіатрії не встановлені.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Якщо пацієнт, який приймає Амарил, одночасно приймає деякі інші лікарські засоби або припиняє їх прийом, це може привести як до посилення, так і до зменшення цукрознижувального впливу глімепіриду. Потрібно враховувати можливість виникнення нижчезазначених взаємодій препарату Амарил з іншими лікарськими засобами.

При одночасному прийомі з деякими засобами може розвинутися лактатацидоз. За станом пацієнта необхідно ретельно стежити у разі одночасного застосування з такими препаратами: водовмісні рентгеноконтрастні засоби, антибіотики, що чинять сильну нефротоксичну дію.

При одночасному застосуванні з деякими лікарськими засобами цукрознижувальний ефект може як посилюватися, так і зменшуватися. Ретельне спостереження за пацієнтом та контроль рівня цукру в крові необхідні у разі одночасного застосування з:

лікарськими засобами, що посилюють цукрознижувальний ефект: інсулін, сульфаніламіди, препарати сульфонілсечовини, меглітиніди (репаглінід та ін.), інгібітори α–глікозидази (акарбоза та ін.), анаболічні стероїди, гуанетидин, саліцилати (аспірин та ін.), блокатори β–адренорецепторів (пропранолол та ін.), інгібітори МАО, інгібітори АПФ;
лікарськими засобами, що зменшують цукрознижувальний ефект: адреналін, симпатоміметичні засоби, кортикостероїди, гормони щитовидної залози, естрадіол, естрогени, пероральні контрацептиви, тіазиди та інші діуретики, піразинамід, ізоніазид, нікотинова кислота, фенотіазини, фенітоїн, блокатори кальцієвих каналів, β–2–агоністи (сальбутамол, формотерол та ін.).

Препарат	Взаємодія
Препарати, що посилюють цукрознижувальний ефект	Інсулін та пероральні протидіабетичні препарати, нестероїдні протизапальні препарати, інгібітори АПФ (ангіотензинперетворюючий фермент), алопуринол, анаболічні стероїди, чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, антикоагулянти групи похідних кумарину, циклофосфамід, дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, ізофосфамід, інгібітори МАО, міконазол, флуконазол, парааміносаліцилова кислота, пентоксифілін (при парентеральному введенні у високих дозах), фенілбутазон, азапропазон, оксифенбутазон, пробенецид, хінолонові антибіотики, саліцилати, сульфінпіразон, кларитроміцин, сульфаніламіди, тетрацикліни, тритоквалін, трофосфамід, симпатолітики.
Препарати, що зменшують цукрознижувальний ефект	Ацетазоламід, барбітурати, кортикостероїди, діазоксид, діуретики, епінефрин (адреналін) або симпатоміметики, глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени, прогестагени, пероральні контрацептиви, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, гормони щитовидної залози, хлорпромазин, ізоніазид.
Препарати, здатні як посилювати, так і знижувати цукрознижувальний ефект	Блокатори β–адренорецепторів, антагоністи Н2–рецепторів, клонідин і резерпін знижують толерантність до глюкози. Це може призводити до порушення метаболічного контролю у хворих на діабет. Блокатори β–адренорецепторів можуть посилювати ризик виникнення гіпоглікемії (внаслідок порушення контррегуляції).
Лікарські засоби, які послаблюють або блокують ознаки адренергічної контррегуляції гіпоглікемії (симпатолітичні засоби (наприклад, блокатори β–адренорецепторів, клонідин, гуанетидин, резерпін))	Як разове, так і регулярне вживання алкоголю може неочікувано посилювати або послаблювати цукрознижувальну дію препарату Амарил. Амарил може як посилювати, так і послаблювати ефекти антикоагулянтів, що є похідними кумарину.
Секвестранти жовчних кислот	Колесевелам зв'язується з глімепіридом та зменшує всмоктування глімепіриду зі шлунково–кишкового тракту. Не спостерігалося ніякої взаємодії, коли глімепірід застосовувався принаймні за 4 години до колесевеламу. Саме тому глімепірид потрібно приймати принаймні за 4 години до колесевеламу.
Глібурид	Під час дослідження взаємодій з однократним введенням дози препарату хворим на цукровий діабет ІІ типу одночасне призначення метформіну та глібуриду не призвело до жодних змін ані у фармакокінетиці, ані у фармакодинаміці метформіну.
Фуросемід	Фуросемід збільшує концентрацію метформіну в плазмі крові на 22 %, а АUС крові – на 15 % без змін у нирковому кліренсі метформіну. При прийомі з метформіном показники концентрації та АUС фуросеміду знизилися на 31 % та 12 % відповідно порівняно з цими показниками на фоні монотерапії фуросемідом, а термінальний період напіввиведення знизився на 32% без будь–яких істотних змін у нирковому кліренсі фуросеміду.
Ніфедипін	Одночасне призначення ніфедипіну підвищує показники концентрації та АUС метформіну в плазмі крові на 20 % та 9 % відповідно, а також збільшує кількість препарату, що виводиться з сечею. Відсутній вплив на час до досягнення максимальної концентрації та на час напіввиведення метформіну. Відомо, що ніфедипін посилював абсорбцію метформіну, а метформін майже не впливав на фармакокінетичні показники ніфедипіну.
Катіонні препарати	Катіонні препарати, наприклад, амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм, ванкоміцин, що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції, ймовірно здатні до взаємодії з метформіном внаслідок спільної канальцевої транспортної системи нирок. Метформін не впливає на фармакокінетику циметидину. Незважаючи на те, що такі взаємодії можливі (за винятком циметидину), потрібно все одно здійснювати ретельний контроль за пацієнтами та коригувати дозування метформіну та/або лікарського засобу, що з ним взаємодіє, у разі прийому катіонних препаратів, які виводяться з організму шляхом секреції у проксимальних канальцях нирок.
Інше	Ступінь зв’язування метформіну з білками плазми крові є незначним, отже, його взаємодія з препаратами, які мають високий ступінь зв’язування з білками плазми крові, такими як саліцилати, сульфаніламіди, хлорамфенікол, пробенецид, менш імовірна порівняно з похідними сульфонілсечовини, які мають високий ступінь зв’язування з білками плазми крові.

Термін придатності та умови зберігання

Максимальний термін придатності – 3 роки.

Зберігати у безпечних умовах, у недоступному для дітей місці, за температури не вище, ніж 30º С.

Ціна

Ціна Амарилу в аптеках становить:

Амарил м табл. 2 мг/500 мг №30 – 111–112 гривень.