Адельфан-Езідрекс: інструкція, застосування, ціна

Купити на Liki24 зі знижкою 30% Купити

Адельфан-Езідрекс – препарат, який застосовують у терапії хворих на артеріальну гіпертонію. Не призначають у лікуванні дітей, вагітних жінок і годуючих матерів.

Інструкція до препарату Адельфан-Езідрекс №250 (250 таблеток)

Склад

Діючі речовини: дигідралазину сульфат гідратований (Dihydralazinum sulfuricum), гідрохлортіазид (Hydrochlorothiazidum) і резерпін (Reserpinum). В одній таблетці міститься 10 мг дигідралазину сульфату гідратованого, 10 мг гідрохлортіазиду та 0,1 мг резерпіну.

Допоміжні речовини: Е 421 (маніт), магнію стеарат (Magnesium stearate), Трилон Б (динатрію едетат), крохмаль кукурудзяний, тальк.

Форма випуску, основні фізичні і хімічні властивості лікарського засобу (ЛЗ)

Адельфан-Езідрекс випускається у формі білих або майже білих, позбавлених оболонки, круглих, пласких з обох боків, зі скошеними краями таблеток, з одного боку яких – напис "СІВА", з іншого – літери "А" і "F", розділені рискою №250 (по 10 таблеток у блістері, по 25 блістерів у картонному упакуванні).

Фармакотерапевтична група

Код АТХ С 02L A51. Адельфан-Езідрекс належить до двох груп: резерпіну і сечогінних засобів (у комбінації з іншими лікарськими засобами) та антигіпертензивних препаратів.

Фармакологічні властивості, якими володіє медикамент

Фармакодинаміка.

Адельфан-Езидрекс є комбінацією трьох активних компонентів, що володіють антигіпертензивним ефектом.

Reserpinum виснажує катехоламінове депо у центральній і симпатичній нервових системах, у результаті чого катехоламіни довший час не депонуються. Коли запас цих фізіологічно активних речовин вичерпується, передача імпульсів у постгангліонарних симпатичних закінченнях порушується. Як наслідок, тонус симпатичної нервової системи знижується. У той же час парасимпатична залишається активною. У такий спосіб резерпін знижує кров'яний тиск і зменшує частоту скорочень серця. Крім того, цей активний компонент володіє седативним ефектом і вичерпує запаси інших нейротрансмітерів у структурно-функціональних одиницях периферичної і центральної нервової системи – серотоніну, нейропептидів, дофаміну та епінефрину. За рахунок останньої дії, ймовірно, й реалізуються фармакологічні ефекти Reserpinum.

При пероральному прийомі діюча речовина повільно виявляє антигіпертензивну дію. Свого максимуму вона досягає через 14-21 день після початку терапії і довший час утримується на цьому рівні.

Dihydralazinum sulfuricum за рахунок зниження тонусу гладенької мускулатури артеріол зменшує опір периферичних судин. Йдеться переважно про інтракраніальні і коронарні судини, судини нирок та інших внутрішніх органах (рідше – про судини, якими пронизані посмуговані м'язи і шкіра). Яким є механізм цього ефекту на рівні клітин – це питання до сьогодні не вивчалося. Якщо кров'яний тиск виражено не знижується, кровотік у розширених судинах, відповідно, посилюється. З огляду на те, що розширюються переважно артеріоли, а не венули, ортостатична гіпотензія вже не має настільки вираженого характеру, завдяки чому збільшується серцевий викид.

При розширенні судин (і, відповідно, зниженні кров'яного тиску, особливо діастолічного) рефлекторно збільшується частота серцевих скорочень, ударний об’єм і серцевий викид. При одночасному застосуванні дигідралазину з резерпіном, який пригнічує симпатичну нервову систему, цей ефект може нівелюватися.

Застосування дигідралазину сульфату може викликати затримку рідини в організмі і, відповідно, появу набряків та зниження об’єму сечі, який виділяється за добу. Ці побічні реакції можна усунути, прийнявши сечогінний засіб (наприклад, гідрохлортіазид).

Hydrochlorothiazidum (тіазидне сечогінне) виявляє терапевтичну дію у кортикальному сегменті петлі нефрона і проксимальних відділах ниркових канальців. Лікарський засіб уповільнює повторне всмоктування іонів натрію і хлору (це відбувається завдяки антагоністичній взаємодії з транспортним ензимом Na+Cl-) та посилює - іонів кальцію (механізм цього ефекту наразі нез'ясований). При збільшенні кількості та/або швидкості надходження рідини та іонів Na у кортикальний сегмент петель нефрона збільшується секреція та, відповідно, елімінація іонів водню і калію.

Якщо функція нирок збережена, діурез збільшується навіть після прийому 12,5 мг гідрохлортіазиду. Від дози цієї активної речовини залежить, чи буде натрій і хлор більш активно, а калій – менш виражено виводитися нирками. При пероральному прийомі натрійуретичну і діуретичну дію ЛЗ виявляє через 60-120 хвилин. Свого піку вона досягає через 240-360 і утримується впродовж 600-720 хвилин.

Добовий діурез, зумовлений прийомом тіазидів, викликає зменшення об’єму крові, що циркулює у судинах і серцевого викиду, а також зниження артеріального тиску. Може також активізуватися ренін-ангіотензинова система. У разі тривалої терапії Hydrochlorothiazidum забезпечити підтримку гіпотензивної дії можна завдяки зменшенню опору периферичних судин. Показники серцевого викиду повертаються до вихідних значень. Дещо зменшується об’єм циркулюючої крові. Натомість збільшується активність вазоконстриктора реніну.

Фармакокінетика.

Абсорбція і концентрація у сироватці крові.

При пероральному прийомі резерпін швидко абсорбується. Вже через пів години його вміст у сироватці крові досягає вимірюваних величин. До місця дії в організмі надходить в об’ємі 50%.

При пероральному прийомі дигідралазину сульфат гідратований швидко абсорбується. У сироватці крові активний компонент циркулює у незміненому вигляді. У результаті його біотрансформації утворюються гідразони. Майже 10% дози лікарського препарату циркулює у сироватці крові у вигляді гідралазину.

При пероральному прийомі гідрохлортіазид абсорбується мінімум на 60% (максимум – на 80%). Піку концентрації у сироватці крові досягає через півтори, максимум три години. Прийом їжі змінює абсорбцію активної речовини, але ці зміни не мають клінічного значення. При прийомі Hydrochlorothiazidum у рекомендованих дозах вказаний фармінґредієнт засвоюється організмом пропорційно до величини дози.

Частий прийом ЛП не впливає на його фармакокінетичні параметри.

Розподіл препарату в організмі.

Reserpinum розподіляється в об’ємі 6,4-11,8 л/кг (середній показник - 9,1 л/кг). З протеїнами сироватки крові (ліпопротеїдами та альбумінами) зв’язується на більш як 96%.

Hydrochlorothiazidum акумулюється у червонокрівцях. У фазі екскреції рівень вказаного активного компоненту у них є мінімум втричі (максимум – у дев'ять разів) вищим, ніж у сироватці крові. З протеїнами сироватки крові гідрохлортіазид зв’язується на 40% мінімум – 70% максимум. У кінцевій фазі елімінації розподіляється в об’ємі від 3 до 6 л/кг (у разі якщо вага пацієнта становить 70 кг – від 210 до 420 л).

Біотрансформація.

Біотрансформація резерпіну відбувається у печінці та кишечнику. Основні його метаболіти - триметоксибензойна кислота і метилрезерпат.

Біотрансформація дигідралазину забезпечується окисленням, утворенням гідразонів і ацетилуванням. Те, як хворий реагує на ацетилування, на фармакокінетичні параметри цієї активної речовини істотно не впливає.

Біотрансформація гідрохлортіазиду є незначною. Єдиний метаболіт (ідентифікують навіть не його самого, а його сліди) – 2-аміно-4-хлоро-М-бензендисульфанамід.

Екскреція.

Reserpinum і його метаболіти виводяться зі сироватки крові у два етапи:

Т½ становить 4 години 30 хвилин;
Т½ становить 271 годину.

Середній показник Т½ - 33 години. Загальний середній показник очищення організму від медикаменту – 245 мл/хв. У перші чотири доби після перорального прийому 8% дози медичного препарату елімінується нирками (переважно метаболіти резерпіну), 62% - прямою кишкою (у більшості – не змінюючи свого вигляду).

Середній показник Т½ незміненого Dihydralazinum – чотири години. Загальний середній показник очищення організму – 1450 мл/хв. При пероральному прийомі майже половина дози (46%) екскретується впродовж однієї доби (у більшості – метаболіти діючої речовини). Елімінація відбувається переважно з екскрементами. Майже 0,5% дози, яка потрапила в організм, ідентифікується у сечі (у вигляді незміненої субстанції).

Hydrochlorothiazidum виводиться з сироватки крові у два етапи:

Т½ становить дві години (у початковій фазі);
у кінцевій (через 10-12 годин після прийому ліків) – майже 10 годин.

У хворих зі збереженою функцією нирок активний компонент практично у всіх випадках екскретується зі сечею. Половина або навіть ¾ дози (за умови перорального прийому) елімінується нирками, не змінюючи свого вигляду.

Особливості фармакокінетики в окремих хворих.

Пацієнти похилого віку з порушеною функцією нирок. У пацієнтів похилого віку з дисфункцією нирок очищення організму від гідрохлортіазиду помітно знижується, у результаті чого істотно збільшується вміст останнього у сироватці крові. Цей ефект у пацієнтів похилого віку, ймовірно, можна пояснити порушенням роботи нирок.

Дисфункція печінки.

При цирозі печінки фармакокінетичні параметри Hydrochlorothiazidum залишаються незмінними.

Дисфункція нирок.

У пацієнтів похилого віку з порушеннями роботи нирок середні рекомендовані дози лікарського засобу зазвичай є нижчими порівняно з пацієнтами молодшого віку зі збереженою нирковою функцією. Дигідралазин при порушеній функції печінки та/або нирок може накопичуватися в організмі.

При нирковій недостатності екскреція резерпіну відбувається більш повільно, проте одночасно збільшується його елімінація з фекаліями. З метою уникнення кумуляції засобу в організмі, необхідно скоригувати разову його дозу або збільшити інтервал між прийомами, врахувавши індивідуальну переносимість лікарського засобу пацієнтом і динаміку артеріального тиску у нього.

Показання до застосування

Вказаний ЛЗ призначають для лікування артеріальної гіпертензії.

Протипоказання

Депресія (зокрема в анамнезі);
епілепсія;
гіперчутливість до Reserpinum та інших подібних субстанцій, Dihydralazinum або інших гідразинофталазинів, Hydrochlorothiazidum або інших сульфонамідних похідних;
неспецифічний виразковий коліт;
загострення виразки шлунка та/або 12-палої кишки;
феохромоцитома;
серцева недостатність з високим серцевим викидом (у тому числі при тиреотоксикозі)/серцева недостатність, викликана механічною перешкодою (мітральний або аортальний стеноз, здавлюючий перикардит);
виражена тахікардія;
ізольована недостатність правого шлуночка серця (як результат легеневої гіпертензії);
анурія, важка ниркова дисфункція (кліренс креатиніну ˂30 мл/хв.);
короткочасне зниження рівня натрію і/або калію, підвищення кальцію;
артеріальна гіпертензія у вагітних;
хвороба Паркінсона;
супровідна терапія (або проведена нещодавно) терапія блокаторами моноаміноксидази;
ідіопатичний системний червоний вовчак;
печінкова недостатність;
підвищення рівня сечової кислоти (з вираженими клінічною симптоматикою).

Спосіб застосування Адельфану-Езідрексу. Підбір оптимальної дози

Доза лікарського препарату підбирається для кожного пацієнта окремо. Терапію розпочинають з мінімальної дози, яку підвищують поступово (кожні 14-21 день). Інтервал визначається залежно від того, як пацієнт реагує на запропоновану терапію. Протягом доби можна прийняти від однієї до трьох таблеток (але не більше трьох!). Цю кількість розділяють на два або три прийоми.

Якщо адекватний контроль над кров'яним тиском встановити не вдалося, призначену схему терапії переглядають і у разі потреби переходять на ЛП з іншої фармакологічної групи. Це може бути або ß-адреноблокатор, або блокатор ангіотензинперетворювального ферменту, або інгібітор кальцієвих каналів.

Препарат приймають під час вживання їжі. Таблетку (або таблетки) обов’язково запивають водою.

Особливості застосування медикаменту у пацієнтів з порушеною роботою печінки, нирок, а також у пацієнтів похилого віку.

Вищевказані дози призначають пацієнтам зі збереженою функцією нирок. Якщо пацієнт – людина похилого віку, у нього порушена функція печінки та/або нирок (навіть у разі легкої форми захворювання), разову дозу та інтервал між прийомами медичного препарату визначають з обережністю, взявши до уваги індивідуальні особливості пацієнта (те, наскільки добре він переносить ці ліки) і його відповідь на запропоновану терапію. Якщо порушення роботи нирок є вираженим (швидкість клубочкової фільтрації становить ≤30 мл/хв.), слід додатково призначити такому хворому діуретики, надавши перевагу петльовим.

Оскільки засіб є комбінованим, його не рекомендується застосовувати у педіатричній практиці.

Небажана побічна дія

Дози фармінґредієнтів, що входять до складу лікарського засобу, є нижчими порівняно з дозами у разі застосування кожного з них у монотерапії. При описі небажаних побічних ефектів кожен компонент ЛЗ аналізувався окремо.

Прийом резерпіну в одного пацієнта з 10000 супроводжується кровотечами з органів шлунково-кишкового тракту; втратою свідомості, порушеннями мозкового кровообігу, зменшенням насосної функції серця; назальними кровотечами; набряком головного мозку; клубочковим нефритом, дизуричними розладами; зниженням статевого потягу, набуханням грудних залоз; розладами слуху; дрібноточковими капілярними крововиливами у шкіру/слизові, зниженням кількості тромбоцитів, недокрів’ям;

частіше, ніж в одного пацієнта з 10000, але рідше, ніж в одного зі 100 – нудотою, блюванням, утворенням виразок, посиленням апетиту; аритміями серця, постуральною гіпотензією, болем за грудиною (один зі симптомів стенокардії), почервонінням шкіри обличчя; екстрапірамідними розладами (у т.ч., хворобою Паркінсона), підвищеною тривожністю, заціпенінням, головним болем, погіршенням концентрації уваги, дезорієнтацією; порушеннями еякуляції, проблемами з потенцією; підвищенням виробництва пролактину, збільшенням молочних залоз, виділенням молока з них (у чоловіків та у жінок, які не перебувають у лактаційному періоді); свербежем, запаленням шкіри;

в одного пацієнта з 10 або в одного зі 100 – діареєю, посиленим виділенням слини і шлункового соку, сухістю у ротовій порожнині; набряками, уповільненим серцебиттям, зумовленим зниженням автоматизму водія ритму; задишкою, набряком слизової носа; вертиго, підвищеною дратівливістю, втомою, депресивними настроями, нічними жахіттями, збільшенням ваги; появою "туману" перед очима, сльозотечею очей, почервонінням кон’юнктиви.

Прийом дигідралазину в одного пацієнта з 10000 супроводжується пригніченістю;

частіше, ніж в одного пацієнта з 10000, але рідше, ніж в одного зі 100 – ураженням судин серця і клапанного апарату цього органу, набряками; пожовтінням шкіри, слизових оболонок і склер, запаленням печінки, порушенням її функції; підвищеною нервовою збудливістю, дратівливістю, тривожністю, відчуттям поколювання, лоскоту, печіння шкіри (парестезії можна усунути, застосувавши піридоксин), повною відсутністю апетиту (за об’єктивної потреби у прийомі їжі), неспокоєм, невропатією; малокрів'ям, підвищеною кровоточивістю, що виникла як результат тромбоцитопенії, зниженням кількості лейкоцитів; симптомами, характерними для системного червоного вовчака; втратою ваги, відчуттям слабкості, свербежем шкіри, висипаннями на ній, лихоманкою;

в одного пацієнта з 10 або в одного зі 100 – припливами крові до шкіри обличчя, нападами раптового болю у грудях, зниженням кров'яного тиску; диспепсичними розладами, діареєю, нудотою і блюванням; порушенням рівноваги;

в одного пацієнта з 10 і частіше – відчуттям биття серця, прискореним серцебиттям; болем голови; болем у суглобах.

Прийом гідрохлортіазиду в одного пацієнта з 10000 супроводжується гіпохлоремією; системним некротичним васкулітом, проявами, характерними для системного червоного вовчака (з боку шкіри)/загостренням симптомів з боку шкіри у пацієнтів зі системним червоним вовчаком, синдромом Лайелла; запаленням підшлункової залози;

зниженням вмісту лейкоцитів (аж до повного їх зникнення), аномальним передчасним розпадом еритроцитів та пригніченням функції кісткового мозку; реакціями гіперчутливості, порушеннями роботи органів дихання, зокрема набряком і запаленням легеневих тканин;

частіше, ніж в одного пацієнта з 10000, але рідше, ніж в одного зі 100 – підвищенням рівнів кальцію і глюкози у крові, появою глюкози у сечі, посиленням порушення обміну речовин у хворих на цукровий діабет; підвищеною чутливістю до дії ультрафіолету; відчуттям дискомфорту, рідкими/напіврідкими випорожненнями, підвищенням рівня білірубіну у крові, у результаті чого жовтіє шкіра, слизові оболонки і склери, закрепами, порушенням синтезу та обміну жовчних кислот; аритмією серця; цефалгією, розладами сну, відчуттям "поколювання голками", розладами зору (здебільшого у перший місяць прийому лікарського препарату), відчуттям слабкості (як перед непритомністю), пригніченим настроєм, який утримується мінімум впродовж двох тижнів; проблемами із зупинкою кровотечі (внаслідок тромбоцитопенії), в окремих випадках – появою висипки червоного або бордового кольору;

в одного пацієнта з 10 або в одного зі 100 – зниженням рівнів магнію і натрію у крові, підвищенням рівня сечової кислоти у крові; уртикарією, іншими висипаннями на шкірі; нудотою і блюванням, втратою апетиту; ортостатичним колапсом (стан погіршується після прийому алкоголю, седативних препаратів або анестезуючих засобів); еректильною дисфункцією;

в одного пацієнта з 10 або в одного зі 100 (у більшості випадків – при прийомі високих доз лікарського засобу) – підвищенням концентрації ліпідів, зниженням рівня калію у крові.

Передозування

Прояви. При передозуванні Адельфаном-Езидрексом виникають симптоми інтоксикації: біль в ділянці черепної коробки, зміни свідомості, екстрапірамідні порушення, стійке звуження зіниць, відчуття нестабільності, дисбалансу, сильної втоми і розслаблення, "засинання кінцівок", повна втрата свідомості зі супутнім розладом життєво важливих функцій. При передозуванні можуть також виникати нудота, блювання, неоформлені/рідкі випорожнення тричі на день і частіше, тахікардія, артеріальна гіпотензія, колапс, стенокардія та аритмія (симптоми ішемії серцевого м’яза). Може пригнічуватися дихальна функція, порушуватися баланс води і електролітів, виникати слабкість і судоми м'язів (передусім литкових), олігоурія.

Терапія. При збереженій свідомості необхідно спровокувати блювання або провести промивання шлунку і дати сорбент (активоване вугілля). Якщо у пацієнта різко знизився кров'яний тиск, його слід покласти на тверду рівну поверхню. Нижні кінцівки повинні бути вище голови. Рекомендується ввести замінники плазми і скоригувати порушення балансу води та електролітів. За потреби можна застосувати вазоактивні препарати, але таке призначення вимагає обережного підходу. При неоформлених/рідких випорожненнях (частіше, ніж зазвичай) допускається введення антихолінергічних препаратів. При появі судом у вену повільно вводиться діазепам або інший протисудомний препарат. При вираженому пригніченні функції дихання пацієнта підключають до апарату ШВЛ. Зважаючи на те, що Reserpinum виявляє пролонгований ефект, за хворим встановлюється 72-годинний нагляд.

Особливості застосування Адельфану-Езідрекс

При виникненні симптомів депресії прийом медикаменту негайно припиняють (через ризик появи схильності до суїцидальних думок). Якщо депресію викликав резерпін (йдеться передусім про випадки прийому Адельфану-Езидрексу у високих дозах), вона, ймовірно, матиме важкий перебіг і може призвести до спроб самогубства. Ця побічна дія може спостерігатися впродовж кількох місяців після припинення прийому медичного препарату.

Дигідралазин не призначають після перенесеного інфаркту міокарда, допоки не вдасться стабілізувати стан пацієнта.

Якщо у пацієнта порушена функція печінки, необхідно врахувати, що дигідралазин сульфат може викликати серйозні збої у роботі цього органу. Такі пацієнти потребують ретельного моніторингу за станом їхнього здоров'я. Потрібно взяти до уваги, що навіть незначні порушення водно-електролітного балансу, які виникають на тлі застосування тіазидного сечогінного засобу, здатні призвести до печінкової коми (передусім у пацієнтів з цирозом печінки).

Є кілька повідомлень про випадки появи симптомів, які виникають при системному червоному вовчаку (за відсутності цього аутоімунного захворювання) на тлі терапії дигідралазина сульфатом гідратованим - артралгії, висипань на шкірі, підвищення температури тіла до +38ºС і вище. Ці прояви є легкими і при припиненні застосування ліків зникають самі по собі. Але ці симптоми можуть бути також важкими. На їх усунення можна розраховувати лише у разі тривалої терапії глюкокортикостероїдами. Частота їх виникнення залежить від дозування і тривалості терапії. Відтак якщо планується, що підтримуюче лікування буде тривалим, лікарський засіб бажано приймати у найменших дозах, здатних забезпечити терапевтичний ефект.

На час застосування Dihydralazinum кожні півроку рекомендується проводити дослідження антинуклеарного фактору. Якщо антинуклеарні антитіла будуть виявлені у сироватці крові, необхідно регулярно визначати їхній титр. При появі клінічної симптоматики системного червоного вовчаку прийом ЛЗ негайно припиняють. Раніше повідомлялося, що у разі застосування тіазидних сечогінних препаратів пацієнтами з цим захворюванням його перебіг може загострюватися.

Якщо ШКФ у пацієнта становить ˂30 мл/хв., тіазидні лікарські препарати, які підсилюють видільну функцію нирок, можуть не виявити бажаного терапевтичного ефекту. Більше того: спровокувати підвищення концентрації азотовмісних продуктів білкового обміну. При повторному призначенні медикаменту його активні фармінґредієнти можуть накопичуватися в організмі.

При призначенні лікарських засобів, які застосовуються з метою лікування гіпертонічної хвороби і які володіють вираженою гіпотензивною дією (Адельфану-Езидрексу зокрема), пацієнтам з атеросклерозом судин серця і головного мозку потрібно виявляти особливу обережність. Різке зниження кров'яного тиску може призводити до зниження кровотоку.

Застережлива інформація, викладена нижче, стосується не лише кожного активного компонента окремо, а й ЛЗ загалом.

Reserpinum. Зважаючи на те, що ця активна субстанція може підвищувати секрецію шлункового соку і перистальтику кишечника, при її призначенні пацієнтам з виразкою шлунка та/або 12-палої кишки, холестазом або запаленням слизової шлунка (за наявності ерозій) необхідно виявляти особливу обережність.

Обережними треба бути також пацієнтам, які страждають на серцеву недостатність, порушення провідності серця, синусову брадикардію або перенесли нещодавно інфаркт міокарда.

Якщо пацієнту планують проводити електросудомну терапію, прийом резерпіну припиняють щонайпізніше за сім діб до медичної процедури.

Припинення застосування Reserpinum перед хірургічним втручанням не гарантує, що у ході операції гемодинаміка пацієнта залишатиметься стабільною. Хворий зобов’язаний поінформувати лікаря-анестезіолога про терапію резерпіном. Повідомлялося про випадки зниження кров'яного тиску у пацієнтів, що приймали лікарські препарати з вмістом раувольфії. При терапії небажаних побічних реакцій з боку системи крові доцільно призначити антиадренергічні препарати та ЛП, які дозволять послабити взаємодію ацетилхоліну з холінорецепторами.

Дигідралазин. У пацієнтів з вираженою печінковою та/або нирковою дисфункцією разову дозу препарату або інтервал між його введенням необхідно скоригувати (відповідно до динаміки кров'яного тиску, що дозволить уникнути накопичення активного компоненту в організмі).

При проведенні оперативного втручання у пацієнтів, які застосовують у терапії дигідралазину сульфат, може спостерігатися зниження кров'яного тиску.

Дигідралазина сульфат гідратований може посилювати роботу серцевого м’яза, що може призвести до гострої недостатності його кровопостачання і змін на електрокардіограмі, які вказують на ішемію серцевого м’яза. В окремих випадках виникнення інфаркту міокарда пов'язують із застосуванням Dihydralazinum. Тому при підозрі на ішемічну хворобу серця і супутній терапії Dihydralazinum sulfuricum необхідно виявляти максимальну обережність.

Hydrochlorothiazidum. Раніше повідомлялося, що при застосуванні тіазидних сечогінних засобів може розвиватися гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз. При зниженні рівня калію у крові може підвищуватися чутливість серцевого м’яза або посилюватися його реакція на токсичну дію на препарати групи наперстянки. Ймовірність розвитку гіпокаліємії є вищою у пацієнтів з цирозом печінки, дефіцитом електролітів (як результат незбалансованого харчування), при супровідному лікуванні ГКС, адренокортикотропним гормоном і бета1-адренорецепторами, з прогресуючим діурезом. Аби своєчасно виявити можливі порушення балансу електролітів, на початку і у ході терапії слід регулярно відстежувати рівень електролітів у сироватці крові. Проявляються ці порушення сухістю у порожнині рота, відчуттям спраги, бажанням подрімати у невластиву пору доби, болями, втомою і судомами м'язів, зменшенням кількості сечі, яка виділяється нирками, нудотою, неспокоєм, зниженням кров'яного тиску, збільшенням частоти серцевих скорочень у стані спокою.

При прийомі блокаторів АПФ призначати Адельфан-Езидрекс, особливо з калійзберігаючими лікарськими засобами, які блокують транспортні системи ниркових канальців або препаратами, що містять калій протипоказано.

Тіазидні лікарські препарати, які сприяють елімінації надлишку води і електролітів з організму, зменшують тим самим виведення кальцію. В окремих випадках при тривалому застосуванні тіазидних препаратів, які усувають набряки, у паращитоподібній залозі виникають патологічні зміни, які провокують зниження рівня фосфатів і підвищення кальцію. При зниженні вмісту кальцію необхідно перевірити правильність діагнозу. З цією метою проводяться додаткові дослідження. Ускладнення, виникнення яких пов'язують з гіперпаратиреозом (утворення каменів у нирках, пептична виразка, резорбція кісток), здебільшого не спостерігалися.

Тіазидні засоби, які зменшують вміст рідини у порожнинах тіла, можуть підвищувати елімінацію магнію нирками, внаслідок чого може розвинутися гіпомагніємія.

При прийомі тіазидних сечогінних засобів у високих дозах може знижуватися толерантність до глюкози і підвищуватися концентрація холестеролу, відходів метаболізму пуринів і нуклеїнових кислот в організмі та продуктів естерифікації трьохатомного спирту гліцерину і карбонових кислот у сироватці крові.

Антигіпертензивна дія іАПФ потенціюється лікарськими засобами, які підвищують активність ангіотензиногенази у сироватці крові, зокрема лікарськими препаратами, які блокують транспортні системи ниркових канальців. У разі поєднання блокаторів ангіотензинперетворювального ферменту з лікарськими препаратами, які сприяють елімінації з організму надлишку води та електролітів, дози обох медикаментів підбирають з обережністю.

Взаємодія з іншими медикаментами. Інші види взаємодій

При поєднанні Адельфану-Езидрекс з іншими антигіпертензивними препаратами, зокрема Guanethidinum, ß-блокаторами, інгібіторами кальцієвих каналів та ангіотензинперетворювального ферменту, α-метилдопою і вазодилататорами, гіпотензивна дія цього медикаменту посилюється. Можуть також виникати взаємодії, виникнення яких пов'язують з окремими активними фармінґредієнтами вказаного медичного препарату.

Резерпін. Прийом інгібіторів моноаміноксидази слід відмінити мінімум за два тижні перед початком застосування Reserpinum. У разі запланованої терапії блокаторами моноаміноксидази прийом резерпіну аналогічно припиняють щонайменше за два тижні. При одночасному застосуванні (і, відповідно, взаємодії обох ліків) є ризик виникнення у пацієнта гіпертонічного кризу.

Reserpinum посилює пригнічуючий ефект етилового спирту, окремих лікарських засобів, які гальмують дію гістаміну, трицикліків, лікарських препаратів, застосувавши які можна ввести пацієнта у стан наркозу, і похідних барбітурової кислоти та послаблює ефект L-ДОФИ. Комбінація трицикліків з резерпіном може послаблювати гіпотензивний ефект останнього.

Прийом Reserpinum рекомендується припинити за кілька діб до запланованого хірургічного втручання, що дозволить запобігти надмірному зниженню кров'яного тиску під час проведення загальної анестезії. Поєднання резерпіну з препаратами з групи наперстянки і ЛП, які застосовують з метою нормалізації ритму серцевих скорочень, може викликати синусову брадикардію.

Reserpinum здатен посилювати терапевтичну дію епінефрину або інших речовин, які збуджують адренорецептори. Відтак у разі комбінації цього активного компоненту з препаратами проти кашлю, очними і назальними краплями необхідно виявляти максимальну обережність.

При застосуванні резерпіну можуть змінюватися результати аналізу сечі на визначення рівня 17-гідроксикортико- і 17-кетостероїдів (ці показники можуть бути заниженими).

Дигідралазин. Поєднання психотропних лікарських засобів (для лікування депресії), препаратів з вмістом етанолу і нейролептиків з дигідралазина сульфатом може посилювати гіпотензивний ефект останнього. Прийом дигідралазину сульфату гідратованого незадовго або безпосередньо перед прийомом активатора калієвих каналів (діазоксиду) може призвести до вираженого зниження кров'яного тиску. При призначенні біологічно активних речовин, які інгібують один або два типи ензиму моноаміноксидази, хворим, які застосовують у терапії Dihydralazinum, необхідно виявляти максимальну обережність.

Гідрохлортіазид. При поєднанні Hydrochlorothiazidum з препаратами літію вміст останнього у крові може підвищуватися. При такому призначенні необхідно регулярно відстежувати концентрацію літію у крові пацієнта. Якщо препарат літію спровокував підвищене утворення сечі, гідрохлортіазид може виявити парадоксальну антидіуретичну дію.

Згадана діюча речовина може посилювати терапевтичний ефект недеполяризуючих курареподібних препаратів.

Гіпокаліємічна дія діуретиків у разі їх комбінації з глюкокортикостероїдами, Amphotericinum, адренокортикотропним гормоном і Carbenoxolonum може посилюватися.

Тіазидні діуретики можуть викликати зниження рівнів магнію і калію у крові, що може призвести до розвитку аритмій у пацієнтів, які застосовують у лікуванні кардіоглікозиди.

При цукровому діабеті застосування Hydrochlorothiazidum може вимагати перегляду доз цукрознижуючих засобів (для перорального прийому) і препаратів інсуліну.

Нестероїдні протизапальні препарати, у тому числі індометацин можуть послаблювати діуретичну, антигіпертензивну і натрійуретичну дію гідрохлортіазиду. Повідомлялося, що в окремих пацієнтів (зі схильністю до цього) може погіршуватися функція нирок.

Процес абсорбції Hydrochlorothiazidum при одночасному застосуванні аніонообмінних смол може порушуватися. Абсорбція цього фармінґредієнту з ШКТ при одночасному прийомі колестираміну зменшується на 85%, колестиполу – на 43%, оскільки гідрохлортіазид зв’язується з цими сполуками.

При поєднанні тіазидних сечогінних засобів, зокрема Hydrochlorothiazidum з алопуринолом, можуть виникати реакції гіперчутливості, пов’язані з прийомом останнього. Тіазидні діуретики посилюють гіперглікемічну дію Diazoxidum, збільшують ризик виникнення побічних ефектів, викликаних Amantadinum, знижують елімінацію нирками лікарських засобів, які викликають ушкодження клітин, у т.ч. Methotrexatum і Cyclophosphamidum, та посилюють їхній мієлосупресивний ефект.

ЛП, які запобігають взаємодії ацетилхоліну з холінорецепторами, зокрема Biperidenum та Atropinum, здатні підвищувати засвоюваність гідрохлортіазиду організмом (за рахунок зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості евакуації їжі зі шлунка).

При комбінації Hydrochlorothiazidum з препаратами кальцію і кальциферолом може підвищуватися вміст кальцію у крові.

Поєднання гідрохлортіазиду з Cyclosporinum може збільшувати ймовірність виникнення подагри (за рахунок збільшення концентрації сечової кислоти у крові).

Діти

Оскільки медикамент є комбінованим, у педіатричній практиці його не застосовують.

Застосування Адельфану-Езідрексу вагітними пацієнтками і пацієнтками, які годують дитину грудьми

Вплив медичного препарату на репродуктивну здатність у ході досліджень на тваринах не вивчався. Забороняється застосовувати засіб у терапії вагітних жінок. Всі його діючі речовини здатні проникати крізь плаценту. Гідрохлортіазид акумулюється у навколоплідних водах, де його рівень у 19 разів перевищує рівень у сироватці крові, взятої з пупкової вени.

При призначенні Reserpinum жінкам перед пологами вказаний фармінґредієнт може викликати у немовлят виражену кволість, втрату апетиту і набряк слизової носа. Лікарські препарати, які усувають набряки, у тому числі Hydrochlorothiazidum, впливають на матку і знижують число тромбоцитів у плоду і немовляти. З огляду на те, що тіазидні лікарські препарати, які зменшують вміст рідини у порожнинах тіла, не виявляють впливу на вираженість симптоматики токсикозу у вагітних, у т.ч. набряків, зниження артеріального тиску і підвищення вмісту білка у сечі (і не дозволяють попередити цей патологічний стан), вказаний ЛП при цьому показанні не застосовують.

Всі три активні субстанції проникають у материнське молоко. У немовлят резерпін може викликати появу вищеописаних побічних реакцій. Гідрохлортіазид здатен пригнічувати процес утворення і відведення молока з грудних залоз. З огляду на це, призначати Адельфан-Езидрекс у терапії жінок, які перебувають у лактаційному періоді, протипоказано.

Здатність Адельфану-Езидрекс впливати на швидкість психомоторних реакцій при управлінні автомобільним транспортом та роботі з іншими машинами

Препарат може уповільнювати швидкість рухових реакцій, особливо на початкових етапах терапії. Тож при прийомі лікарських засобів для контролю артеріального тиску, зокрема Адельфану-Езидрекс, і за необхідності управляти транспортними засобами та/або працювати з іншими механізмами слід врахувати можливе зниження швидкості рефлекторної реакції на подразник.

Середня ціна в аптеках

Медикамент тимчасово не реалізується в аптеках (через завершення терміну його реєстрації).

Категорія відпуску

Адельфан-Езидрекс є рецептурним лікарським засобом.